Розділ 19

На десятий день роботи у Відділі Жаху сталася трагедія.

Справжня трагедія.

Принаймні так вважала Павуча Королева.

— МІРАААААААААА!

— О ні.

— МІІІІІІІІІІІІІІІІРААААА!

— О ні.

— МІРААААААААААААА!

— Дуже о ні.

Міра навіть не здригнулася.

За цей час вона навчилася визначати рівень небезпеки за кількістю складів у своєму імені.

Сьогодні ситуація була серйозною.

Дуже серйозною.

Коли вона забігла до кабінету Павучої Королеви, там уже зібралася половина відділу.

Король Безголових.

Демон Катастрофи.

Лорд Кошмарів.

Навіть бухгалтерка.

— Що сталося?

Павуча Королева драматично вказала на стіл.

На ньому лежала коробка.

Загорнута в чорний папір.

З чорною стрічкою.

І чорною листівкою.

— Це подарунок.

— І?

— Я НЕ ЗНАЮ ВІД КОГО.

Настала тиша.

— Це проблема?

— ЗВІСНО ЦЕ ПРОБЛЕМА!

— Чому?

— А РАПТОМ ЦЕ ТАЄМНИЙ ШАНУВАЛЬНИК?!

Усі мовчали.

Потім Король Безголових підняв руку.

— Це ж добре?

— Я НЕ ГОТОВА ДО СТОСУНКІВ!

— Справедливо.

— ДЯКУЮ!

Павуча Королева почала ходити колами.

— А якщо це маніяк?

— Ми всі монстри.

— ЦЕ НЕ ВІДПОВІДЬ!

— Справедливо.

Міра подивилася на коробку.

Потім на Павучу Королеву.

Потім знову на коробку.

— Ви відкривали її?

— Ні.

— Чому?

— А РАПТОМ ТАМ ПРОКЛЯТТЯ?

— Це Відділ Жаху.

— САМЕ ТОМУ!

Настала тиша.

— Добре.

— Добре.

— Відкриваємо?

— Відкриваємо.

Усі підійшли ближче.

Навіть бухгалтерка.

Що означало серйозність моменту.

Міра повільно потягнула стрічку.

Відкрила коробку.

І...

Усередині лежав клубок чорної пряжі.

— ...

— ...

— ...

— Це що?

Король Безголових кліпнув.

— Це пряжа.

— Я бачу.

— Дуже гарна пряжа.

— Так.

Павуча Королева виглядала ще більш розгубленою.

— Що це означає?

— Не знаю.

— А листівка?

Міра взяла листівку.

І прочитала:

"Для найстрашнішої королеви у світі."

У кімнаті стало тихо.

— О.

— О.

— О.

Павуча Королева зблідла.

— Це романтично?

— Трохи.

— О НІ.

— О так.

— О НІ.

У цей момент двері відчинилися.

І в кімнату зазирнув слизень.

У маленькому шарфику.

Чорному.

Зв'язаному вручну.

Усі повільно подивилися на шарфик.

Потім на коробку.

Потім на слизня.

Потім знову на шарфик.

— ...

— ...

— ...

— Пік.

Настала тиша.

Потім Лорд Кошмарів дуже повільно сказав:

— Це він.

— Що?

— Це він подарував.

— Слизень?

— Пік.

— Ти подарував Павучій Королеві пряжу?

— Пік.

— Чому?

Слизень радісно підстрибнув.

— Пік!

— Він каже, що їй пасує чорний.

— ...

— ...

— ...

Павуча Королева завмерла.

Абсолютно.

Потім подивилася на слизня.

Потім на пряжу.

Потім знову на слизня.

І дуже тихо сказала:

— Це наймиліше, що мені дарували.

Слизень гордо випнувся.

Король Безголових ледь не заплакав.

Демон Катастрофи справді заплакав.

Лорд Кошмарів теж.

Навіть Міра посміхнулася.

І тільки бухгалтерка залишилася незворушною.

— Добре.

— Що?

— Тепер поясніть мені.

— Що саме?

— Чому слизень має бюджет на подарунки більший за мій.

Уся кімната вибухнула сміхом.

А слизень отримав ще одного друга.