Розділ 18

На дев'ятий день роботи Міра випадково відкрила державну таємницю.

Ну...

Не зовсім державну.

Але для Відділу Жаху вона була приблизно такого масштабу.

Все почалося після обіду.

Міра шукала слизня.

Знову.

Бо слизень мав дивну звичку зникати.

А потім з'являтися у найнесподіваніших місцях.

Минулого тижня його знайшли у вентиляції.

Позаминулого — у бухгалтерії.

А одного разу він якимось чином опинився в кабіні рейдового дракона.

Ніхто досі не зрозумів як.

— Пік!

— Саме тому я тебе шукаю.

Міра йшла коридорами.

Поки не почула голоси.

Тихі.

Підозріло тихі.

Вони долинали з конференц-залу.

Який зазвичай пустував.

— Дивно.

Міра обережно наблизилася.

І зазирнула всередину.

Потім завмерла.

Бо побачила найдивніше з усього, що бачила тут.

А це був дуже серйозний список.

За столом сиділи:

Пожирач Світів.

Король Безголових.

Лорд Кошмарів.

Демон Катастрофи.

І Бос №404.

Перед кожним лежав блокнот.

Чашка чаю.

І печиво.

— ...

— ...

— ...

— Що ви робите?

Усі одночасно підскочили.

— ВОНА НАС ЗНАЙШЛА!

— Я КАЗАВ ЗАЧИНЯТИ ДВЕРІ!

— ЦЕ ТИ МАВ ЗАЧИНЯТИ!

— ЧОМУ ВИ ДИВИТЕСЯ НА МЕНЕ?!

— БО ТИ НАЙСТАРШИЙ!

— ЦЕ НЕ АРГУМЕНТ!

Міра дивилася на них.

— Що це?

Настала тиша.

Довга.

Незручна.

Дуже незручна.

Потім Пожирач Світів важко зітхнув.

— Це клуб.

— Який клуб?

— Книжковий.

— ...

— ...

— ...

— ЩО?!

Король Безголових закрив обличчя руками.

— Ми приречені.

— Це книжковий клуб?

— Так.

— Ви читаєте книги?

— Так.

— Разом?

— Так.

— Добровільно?

— Так.

— Це найменш страшне, що я бачила у цьому місці.

— Саме тому ми приховували.

Міра підійшла ближче.

І подивилася на книгу.

Потім ще раз.

Потім ще раз.

— Зачекайте.

— Що?

— Це ж...

— Ні.

— Це романтика.

— Так.

— Ви читаєте романтичний роман?!

Настала тиша.

Лорд Кошмарів повільно сховав книгу за спину.

— Можливо.

— Це роман про принцесу і дракона.

— Можливо.

— У ньому рожеві квіти на обкладинці.

— Можливо.

— Там сердечко.

— Ми не дивилися.

— БРЕШЕТЕ.

— Так.

Міра сіла на стілець.

Бо стояти вже не могла.

— Добре.

— Добре.

— Пояснюйте.

Пожирач Світів зітхнув.

— Ми читаємо книгу раз на тиждень.

— Навіщо?

— Це допомагає розслабитися.

— Романтика?

— Так.

— Саме романтика?

— Так.

— Чому?

Король Безголових замислився.

— Там усі проблеми простіші.

— ...

— ...

— ...

— Це найсумніше, що я чула.

— Ми знаємо.

У цей момент Бос №404 підняв руку.

— Особисто мені подобається головний герой.

— Чому?

— Він ідіот.

— Справедливо.

— Дуже реалістично.

Міра вже не могла перестати сміятися.

А коли побачила нотатки Пожирача Світів...

...стало ще гірше.

— Ви робите нотатки?!

— Так.

— ЧОМУ?!

— Для обговорення.

— Ви серйозно?

— Абсолютно.

У блокноті було написано:

"Глава 12. Головний герой знову не поговорив із героїнею. Це можна було вирішити за п'ять хвилин."

— Ви аналізуєте романтику?

— Так.

— Я більше не боюся монстрів.

— Це образливо.

— Але правда.

У цей момент двері різко відчинилися.

І до зали зайшла бухгалтерка.

Усі завмерли.

Абсолютно всі.

— О.

— ...

— ...

— ...

— Книжковий клуб?

— Так.

— Романтика?

— Так.

— Щочетверга?

— Так.

Настала тиша.

Потім бухгалтерка підійшла до столу.

Взяла книгу.

Перегорнула сторінку.

І сказала:

— До речі, фінал слабкий.

Уся кімната ахнула.

— ВИ ЧИТАЛИ?!

— Я читала третю частину.

— ВИ ЗНАЄТЕ ЦЮ СЕРІЮ?!

— Я читала всі частини.

— ...

— ...

— ...

Після цього Відділ Жаху більше ніколи не дивився на бухгалтерку так само.