Розділ 14

На восьмий день роботи Міра зробила помилку.

Маленьку.

Невинну.

Майже нешкідливу.

Принаймні так їй тоді здавалося.

Все почалося з того, що вона випадково побачила службовий форум Відділу Жаху.

Точніше...

Не зовсім випадково.

Добре.

Вона натиснула на підозрілу кнопку.

Але це не головне.

Головне те, що вона знайшла опитування.

Величезне.

З тисячами голосів.

Назва була проста:

"Хто найстрашніший бос гри?"

— О.

Міра відкрила результати.

На першому місці був Пожирач Світів.

Що було цілком логічно.

На другому — Лорд Кошмарів.

На третьому — Демон Катастрофи.

На четвертому — Король Безголових.

На п'ятому — Павуча Королева.

Усе було нормально.

Поки вона не дійшла до коментарів.

І не почала читати вголос.

— "Пожирач Світів настільки страшний, що я вимкнув гру."

— Це приємно.

Пожирач Світів саме проходив повз.

— "Після його кат-сцени я три дні не спав."

— Теж приємно.

— "Найкращий фінальний бос."

— Мило.

— Ви читаєте це?

— Ні.

— Брешете.

— Так.

Міра засміялася.

І продовжила читати.

Поки не натрапила на один коментар.

І не завмерла.

— Ой.

— Що?

— Нічого.

— Що?

— Нічого.

— Міра.

— Це дурний коментар.

— Міра.

— Дуже дурний.

— Міра.

— Дуже-дуже дурний.

Настала тиша.

Пожирач Світів повільно поставив чашку чаю.

— Читай.

— Не думаю.

— Читай.

— Це помилка.

— Читай.

— Ви пошкодуєте.

— Читай.

Міра приречено зітхнула.

І прочитала.

— "Він не страшний."

Настала тиша.

— І все?

— Ні.

— Читай далі.

— Я не хочу.

— Читай.

— Добре.

Вона прокашлялася.

І продовжила.

— "Він не страшний."

— ...

— ...

— ...

— "Він просто сумний чоловік, якому потрібна відпустка і хороший психолог."

У коридорі стало так тихо, що можна було почути привида в сусідньому крилі.

Пожирач Світів мовчав.

Довго.

Дуже довго.

Потім повільно подивився у вікно.

— О.

— Я попереджала.

— О.

— Ви в порядку?

— Ні.

— Співчуваю.

— Дякую.

У цей момент поруч з'явився Король Безголових.

— Що сталося?

— Не питай.

— Він питає.

— Не треба.

— Уже треба.

Міра показала коментар.

Король Безголових прочитав.

І...

Засміявся.

Голосно.

Дуже голосно.

— ВИБАЧ.

— Не вибачу.

— ЦЕ СМІШНО.

— Не смішно.

— СМІШНО.

За хвилину сміявся вже Демон Катастрофи.

Потім Павуча Королева.

Потім Лорд Кошмарів.

Навіть Бос №404 посміхнувся.

— Це справді трохи схоже на правду.

— І ти туди ж.

— Вибач.

— Не вибачу.

— Справедливо.

Наступні дві години Пожирач Світів ходив будівлею.

І всі дивилися на нього інакше.

— Добрий день.

— Добрий.

— Ви виглядаєте втомленим.

— Замовкни.

— Добре.

— Може вам відпустка потрібна?

— Замовкни.

— Добре.

— А психолог?

— Я тебе заблокую.

— Ми не можемо блокувати людей у реальності.

— Шкода.

До вечора ситуація стала ще гіршою.

Бо хтось роздрукував той коментар.

Потім ще хтось.

Потім ще.

І незабаром по всьому Відділу Жаху висіли листівки.

"ЙОМУ ПОТРІБНА ВІДПУСТКА."

"ПІДТРИМАЙМО ПОЖИРАЧА СВІТІВ."

"ПСИХОЛОГИ ТЕЖ ЛЮДИ."

— Це цькування.

— Це турбота.

— Це цькування.

— Це турбота.

— Це цькування.

— Добре. Трохи цькування.

Уперше за весь час Міра побачила, як Пожирач Світів закотив очі.

І чомусь це виявилося смішнішим за будь-який жарт.

Бо найнебезпечніший бос гри.

Легенда.

Кошмар мільйонів гравців.

Програв одному випадковому коментарю в інтернеті.