Розділ 11

Міра прокинулася з дивним відчуттям.

Наче сьогодні має статися щось погане.

Дуже погане.

Катастрофічно погане.

Але вона не могла зрозуміти що саме.

Відповідь чекала її на роботі.

Щойно вона зайшла до Відділу Жаху, як одразу зрозуміла:

Щось не так.

Було занадто тихо.

Ніхто не кричав.

Ніхто не сперечався.

Ніхто не бігав коридорами.

Навіть Павуча Королева мовчала.

— Що сталося?

Король Безголових сидів на підлозі.

І дивився в одну точку.

— Вона зникла.

— Хто?

— Кава.

Міра кліпнула.

— Що?

— Кава.

— Яка кава?

— Уся кава.

Настала тиша.

— У сенсі?

— У буквальному.

Демон Катастрофи сидів поруч.

З ковдрою на плечах.

— Ми перевірили склад.

— І?

— Порожньо.

— Кухню.

— Порожньо.

— Автомати.

— Порожньо.

— Кабінет бухгалтерії.

Усі здригнулися.

— Навіть там.

Міра завмерла.

— Добре.

— Добре.

— Це дивно.

— Це катастрофа.

— Перебільшення.

— НІ.

У цей момент двері їдальні відчинилися.

І звідти вийшла Павуча Королева.

Розпатлана.

Втомлена.

І абсолютно зламана.

— Я не спала.

— Скільки?

— Дві години.

— Жах.

— Я знаю.

— Без кави?

— Без кави.

Король Безголових перехрестився.

Хоча взагалі не був релігійним.

— Ми приречені.

— Ми приречені.

— Ми приречені.

— Ми приречені.

Усі повторювали це по черзі.

Міра почала підозрювати, що ситуація справді серйозна.

І тут пролунав голос.

Спокійний.

Холодний.

Знайомий.

— Що сталося?

У хол зайшов Пожирач Світів.

Усі одночасно обернулися.

— Кава зникла.

— О.

— Саме.

— Неприємно.

— Неприємно?!

— Дуже неприємно.

— ДУЖЕ?!

— Надзвичайно.

Усі замовкли.

Бо якщо навіть Пожирач Світів визнавав проблему...

Проблема була реальною.

Наступну годину Відділ Жаху проводив розслідування.

Допитували всіх.

Абсолютно всіх.

— Ти брав каву?

— Ні.

— Точно?

— Так.

— А ти?

— Ні.

— А ти?

— Ні.

— А ти?

— Я слизень.

— Справедливо.

Навіть бухгалтерка брала участь.

І це лякало найбільше.

— Якщо винного знайдуть...

— Так?

— Йому буде дуже соромно.

— Це все?

— Дуже соромно.

— Зрозумів.

— Дуже.

— Я вже наляканий.

Пошуки тривали до обіду.

Без результатів.

Павуча Королева вже лежала на дивані.

Демон Катастрофи дивився в стіну.

Король Безголових обіймав чашку.

Порожню.

Пожирач Світів мовчав.

І це теж було підозріло.

Дуже підозріло.

Міра дивилася на нього.

Потім ще раз.

Потім ще раз.

— Що?

— Нічого.

— Ти дивишся на мене.

— Ні.

— Так.

— Добре.

— Що?

— Відкрийте шафу.

— Яку?

— За вами.

Настала тиша.

Пожирач Світів завмер.

Усі теж.

— Навіщо?

— Просто відкрийте.

— ...

— ...

— ...

— Відкрийте.

Пожирач Світів повільно підійшов до шафи.

Відкрив дверцята.

І весь хол ахнув.

Усередині стояли коробки.

Десятки коробок.

Сотні пакетів.

Мішки.

Банки.

Пакунки.

І все це була кава.

Абсолютно вся кава Відділу Жаху.

Настала тиша.

Ніхто не дихав.

Ніхто не рухався.

Навіть слизень.

Пожирач Світів подивився на шафу.

Потім на всіх.

Потім знову на шафу.

— Це можна пояснити.

— ПОЯСНЮЙТЕ.

— Була знижка.

— ...

— ...

— ...

— Була дуже хороша знижка.

Увесь Відділ Жаху завмер.

А потім вибухнув сміхом.

Навіть бухгалтерка усміхнулася.

Ледь помітно.

І це було найстрашніше, що Міра бачила за весь тиждень.