Розділ 10

На шостий день роботи Міра дізналася ще одну страшну правду.

Боси були марнославними.

Усі.

Без винятків.

Навіть Пожирач Світів.

Особливо Пожирач Світів.

Все почалося зранку.

Міра зайшла до головного холу.

І одразу зрозуміла, що сталося щось погане.

Усі дивилися в одну точку.

Усі.

Монстри.

Привиди.

Демони.

Скелети.

Навіть бухгалтерка.

— Що сталося?

— Вийшов рейтинг.

— Який рейтинг?

Настала тиша.

Король Безголових зблід.

Демон Катастрофи теж.

Павуча Королева схопилася за серце.

— Рейтинг популярності босів.

— О.

— Так.

— Це погано?

— Дуже.

— Чому?

— Бо всі психують.

— Справедливо.

У центрі холу висів величезний екран.

На ньому світився список.

ТОП НАЙПОПУЛЯРНІШИХ БОСІВ МІСЯЦЯ

Міра зацікавлено підійшла ближче.

10 місце.

Лорд Кошмарів.

— Непогано.

— Минулого місяця я був сьомим.

— О.

— Моє життя закінчилося.

— Не закінчилося.

— Закінчилося.

8 місце.

Король Безголових.

— Восьме?

— Так.

— ВОСЬМЕ?!

— Це хороше місце.

— НІ.

— Чому?

— Торік я був четвертим.

— ...

— ...

— Добре. Тепер розумію.

5 місце.

Павуча Королева.

Вона гордо посміхнулася.

— Ха.

— Вітаю.

— Я знаю.

— Скромно.

— Я теж знаю.

3 місце.

Демон Катастрофи.

— Я ЩЕ В ГРІ!

— Вітаю.

— ВОНИ ВСЕ ЩЕ ЛЮБЛЯТЬ МЕНЕ!

— Дуже добре.

— Я РОЗДРУКУЮ ЦЕ.

— Не треба.

— Уже треба.

Міра сміялася.

Поки не дійшла до другого місця.

І завмерла.

2 місце — Пожирач Світів.

У холі стало тихо.

Дуже тихо.

— Другий?

— Другий.

— Другий?!

— Другий.

Міра озирнулася.

Пожирач Світів стояв біля стіни.

Спокійний.

Незворушний.

Абсолютно байдужий.

Принаймні зовні.

— Вам байдуже?

— Так.

— Справді?

— Так.

— Абсолютно?

— Так.

— Ви дивитеся на рейтинг уже десять хвилин.

— Я аналізую.

— Звісно.

Павуча Королева фиркнула.

— Він засмучений.

— Не засмучений.

— Засмучений.

— Не засмучений.

— Засмучений.

— Не засмучений.

— Засмучений.

— Добре.

— Ха!

— Трохи засмучений.

Усі почали сміятися.

Навіть Міра.

— А хто перший?

Запанувала тиша.

Дивна.

Підозріла.

Навіть Король Безголових виглядав розгубленим.

— Що?

— Подивись сама.

Міра підняла голову.

І прочитала перший рядок.

1 місце — Великий Слизень Болотних Печер.

— ...

— ...

— ...

— Хто?

Усі мовчали.

— ХТО?

— Ми теж не знаємо.

— Як він виграв?!

— Він слизень.

— Я БАЧУ ЩО ВІН СЛИЗЕНЬ!

— Але гравці його обожнюють.

— ЧОМУ?!

— Він милий.

— ЩО?!

— У нього є фан-клуб.

— ЩО?!

— І м'які іграшки.

— ЩО?!

У цей момент двері відчинилися.

І в хол заскочив маленький зелений слизень.

У крихітній короні.

Весь зал завмер.

Слизень радісно підстрибнув.

— ПІК!

І всі почали аплодувати.

Усі.

Без винятків.

Навіть бухгалтерка.

Міра подивилася на Пожирача Світів.

Потім на слизня.

Потім знову на Пожирача Світів.

— Ви програли слизню.

— Я знаю.

— Це боляче?

— Дуже.

— Співчуваю.

— Дякую.

Слизень радісно підстрибнув до Пожирача Світів.

І подарував йому маленьку наклейку із зірочкою.

— Пік!

— Дякую.

— Пік!

— Так, ти молодець.

— Пік!

— Так, я знаю, що ти перший.

— ПІК!

— Не хвалися.

Міра не витримала.

І голосно розсміялася.

А за нею й увесь Відділ Жаху.

Навіть Пожирач Світів усміхнувся.

Хоч і дуже не хотів визнавати поразку слизню.