Розділ 9

У Відділі Жаху існувала одна дата, якої боялися всі.

Абсолютно всі.

Навіть бухгалтерка.

І якщо бухгалтерка боялася чогось...

Це було дуже поганим знаком.

— Що сьогодні?

Міра одразу помітила дивну атмосферу.

Коридори були порожні.

Монстри нервували.

Привиди метушилися.

Скелети бігали з папками.

Навіть Павуча Королева не кричала.

— Що сталося?

Король Безголових зблід.

— Перевірка.

— Яка перевірка?

— Розробники.

Настала тиша.

— Що?

— Розробники.

— Справжні?

— Справжні.

— Вони існують?!

— На жаль.

Міра завмерла.

Вона грала в цю гру роками.

Лаяла баланс.

Лаяла патчі.

Лаяла рейди.

Лаяла босів.

А тепер мала зустріти людей, які це все створили.

— Вони приходять сюди?

— Раз на рік.

— Навіщо?

— Перевіряють роботу.

— Це ж нормально.

— Ні.

— Чому?

— Тому що вони завжди щось змінюють.

Усі навколо здригнулися.

— Минулого року вони прибрали три кат-сцени.

— Жах.

— І скоротили бюджет на прокляття.

— Жах!

— А ще змінили меню в їдальні.

— ЧУДОВИСЬКА!

Міра почала підозрювати, що монстри драматизують.

Знову.

Але через годину вона вже не була такою впевненою.

Бо до будівлі справді приїхала перевірка.

Усі вишикувалися в головному холі.

Монстри стояли рівно.

Привиди теж.

Навіть Демон Катастрофи мовчав.

Це було особливо лячно.

Двері відчинилися.

Усередину зайшли троє людей.

З планшетами.

З бейджиками.

З абсолютно беземоційними обличчями.

І весь хол затих.

— Добрий день.

— Добрий день, — відповіли всі.

— Ми прибули для щорічної перевірки.

— Звісно.

— Почнемо.

І тут почалося пекло.

Справжнє.

— Чому у вас сім голів?

— Бо я Король Безголових.

— Вам потрібно лише три.

— ЩО?!

— Оптимізація ресурсів.

— ЦЕ МОЇ ГОЛОВИ!

— Три.

— СІМ!

— Три.

— СІМ!

Короля Безголових ледве втримали.

Потім черга дійшла до Демона Катастрофи.

— Ваші атаки занадто сильні.

— ЗНОВУ?!

— Ми плануємо балансування.

— ЗНОВУ?!

— Так.

— Я НЕ ВИТРИМАЮ ЦЬОГО.

— Ви це казали торік.

— БО ЦЕ БУЛО ТОРІК!

Павуча Королева теж не уникнула перевірки.

— Для чого вам стільки вій?

— Для краси.

— Це не впливає на механіку бою.

— АЛЕ ВПЛИВАЄ НА МЕНЕ!

— Не аргумент.

— АЛЕ...

— Не аргумент.

— ...

— ...

— Я вас ненавиджу.

— Ми записали ваш відгук.

— ЩЕ ГІРШЕ.

Міра ледве стримувала сміх.

Поки не почула знайоме ім'я.

— Пожирач Світів.

Уся будівля завмерла.

Навіть перевіряльники.

Навіть бухгалтерка.

Навіть Павуча Королева.

Пожирач Світів повільно вийшов уперед.

— Так.

— У нас є пропозиція.

— Ні.

— Ви ще не чули її.

— Ні.

— Ми хочемо зробити вас ще складнішим босом.

Настала тиша.

Повна.

Абсолютна.

— Що?

— Ми підготували оновлення.

— ...

— ...

— ...

Пожирач Світів кліпнув.

Потім ще раз.

І вперше за весь час виглядав по-справжньому здивованим.

— Ви хочете зробити мене сильнішим?

— Так.

— Добровільно?

— Так.

— Без прихованого нерфу?

— Так.

— Ви здорові?

Увесь хол вибухнув сміхом.

Навіть перевіряльники не витримали.

Один із них пирхнув.

І одразу зробив вигляд, що нічого не сталося.

Міра теж сміялася.

Голосно.

Щиро.

І раптом помітила, що Пожирач Світів дивиться на неї.

Лише секунду.

І теж ледь усміхається.

Ледь помітно.

Так, що майже ніхто цього не побачив.

Але Міра побачила.