Новорічний ярмарок

Вийшовши з таксі, я опинилася на головних вулицях міста. Тут скрізь мерехтіли вогники, а крамарі влаштували Новорічний ярмарок. Це виглядало просто чудово. Запах глінтвейну та свіжої здоби, пісні, танці, різні конкурси, велика у триповерховий будинок ялинка. Все це насичувало духом свята. Дарувало приємне тепло і змушувало згадати дитинство сповнене атмосферних моментів.

— Ялинкові кулі, Катю. Дивись якісь красиві. — радісно нагадав про себе домовий. Я простежила за напрямом його погляду та ахнула.

Красива та барвиста лавка з ялинковими кулями заворожувала. Не краплі не замислюючись, я підійшла до неї й з цікавістю почала розглядати різноманітність прикрас. Писані, пластикові, ручної роботи, петриківський розпис, навіть мультяшні персонажі були.

Мені на очі попалася золотом, що переливається на променях сонця куля. На ньому була намальована чаша, яку обвиває змія. Все це було намальовано від руки, золотими фарбами, а на боках були написи.

— Присяга Гіппократа. — ахнула й одразу вирішила. Покликавши торговця, я попросила упакувати мені цю кулю. Сестра навчалася на лікаря та любила Новий рік, це просто чудовий подарунок.

— Прекрасний вибір. — промовив чергову фразу продавець і запакував покупку.

Запах глінтвейну порушив мій спокій, бо наступної секунди у мене в животі загурчало. Точно, адже я нічого не їла з учорашнього вечора, тільки чай пила с…

— Так тепер можна до сестри. — ознаменувала я і відчула, як під курткою завозилися.

— Катрусю, а давай трохи пізніше? Я ніколи не був на ярмарках. Нічого окрім твоєї квартири не бачив. Давай ще тут побудемо? Ну, будь ласка. — і цей нестерпний почав тертися об мене, випрошуючи ласку. Подумати тільки ласка випрошує ласку.

— Мишко, адже ми ще прийдемо сюди. Давай наступного разу. — все ж таки спробувала відмовити я, але зрозуміло. На мене посипалися нові вмовляння і мене зухвало спробували спокусити. Це маленьке звірятко, не знайшло нічого кращого, ніж спокушати мене їжею. Ось точно знав куди тиснути.

— Добре. Ми поїмо, пройдемося по ярмарку і до сестри. — у відповідь мені активно закивали.

Я з радістю випила каву та з'їла маковий рулет. Домовичку ж купила мандаринку. Взявши її в лапки й вставши на задні, він просто випарував мандаринку, розвіяв її на безліч маленьких вогників, що мерехтять.

— Я так їм. — пояснив дух і я не почала розпитувати, вирішивши, що ще буде час спостерігати за ним.

Після ми ще якийсь час ходили по ярмарку, дивилися на те, як люди катаються на чортовому колесі, спостерігали як відомий персонаж у червоному одязі й з бородою спілкується з дітками, а так само як люди катаються на ковзанах.

— Що? — мене потягли за комір.

— Там ялинки. — зазначили у потрібному напрямку. — Купи одну. Хоча б маленьку.

— Навіщо? — здивувалася, навіть не уявляла, як дотягну ще і ялинку. Сьогодні Новий рік очевидно, що таксі я вже не зловлю. Тому до дому сестри доведеться йти пішки. Благо лише кілька вулиць.

— Просто купи, згодом зрозумієш.

І ось проблема. Слухати, чи ні? З одного боку, у сестри вже має стояти ялинка і ще одна не потрібна. А з іншого – Мишко дух. Можливо, він щось знає. Поміркувавши недовго, я все ж таки придбала невелику ялинку і відчула себе бабусею на вокзалі. Навантажена не менше ніж вона.

Біля будинку сестри домовий виліз із куртки й покликав уже знайомий блакитний димок. Він підхопив речі й пропустивши мене вперед, поніс їх слідом. Піднявшись на потрібний поверх, я підібрала назад ласку і подякувала:

— Дякую. Не знаю, щоб я без тебе робила.

— Сиділа б одна вдома.