Найщасливіша дівчина у світі

-На жаль, ми не можемо зняти браслет. Для цього потрібен чародій. В моїй зграї таких немає. Серед дволиких взагалі рідкість магічно обдаровані. Буває звісно, та то більш виняток, - вожак койотів розвів руками, - князя ми повідомимо, що ти в нас. Тим паче, що нам тепер знадобиться його допомога, вовки нам не дадуть спуску.

Койоти мене врятували й прихистили. Залишилося дочекатися Даріна і я з нетерпінням чекала. Чекати довелося менше, аніж я могла собі уявити.

-Альфо, дозорні повідомляють, що у степних вовків палають пожежі, дим здалеку видно. Накажеш відправити людей дізнатися?
-Відправ,- задумливо протягнув чоловік.

Коли ми знову залишилися разом, вожак койотів прискіпливо мене оглянув.

-Тож при яких обставинах мої сини дали тобі перстень? -Запитав зненацька.
-Шон і Юлій Ваші сини?- Киває посміхаючись.
-Що здивована? Вони тобі не розповідали? Ці поганці без дозволу покинули мене і поїхали супроводжувати Агнесу Білу до Славії. - Пояснив мені койот. - Тож?
-Ми мандрували в одному каравані, потоваришували. -Не стала вдаватися у подробиці.
-І що, жоден з них не намагався завоювати прихильність такої цікавої дівчини? - Я тільки посміхнулася, та чоловік усе зрозумів правильно.- Шкода, що їм не вдалося.

У Двері постукали, зайшов Лоран.

-Альфо, прибув посланець від вовків. З розмовою до тебе. Впустити?
-Впусти.

До кімнати зайшов хлопчак, який допомагав мені втікати. Кивнувши мені, звернувся до головного.

-Вибач, що нахабнію. Відразу до діла перейду. Я прошу прихистку в тебе. І Ларію прошу про допомогу. Жером мертвий. У місті князь з військом. Він страшенно лютує. Жерома і його посіпак стратив, я втік. Я хоч і підкорювався йому, та лише тому, що боявся. Ти знав мого батька, ви товаришували, тому маю надію, що замовиш за мене слово. Ларіє, я допоміг тобі, допоможи й ти мені. Я боюся. Хоч і соромно мені це визнавати.
-Князь уже поряд? -Запитав койот те, що в мене крутилося на язику.
-Поряд,- приречено відповів хлопець і сини твої з ним.
-А це вже цікаво,- підхопився чоловік і вже на виході кинув хлопцеві,- якщо за тобою немає серйозних злочинів, то я заступлюся.

Я вибігла слідом. Серце колотилося як навіжене. Очі вдивлялися вдалечінь, та нічого не бачили. Я почала нервувати, невже він не здогадається заїхати до койотів, тим паче, що брати Бамашеге з ним. Не дочекавшись, я вже хотіла звернутися до батька моїх друзів, просити в нього коня і їхати на зустріч, коли на горизонті з'явився спочатку стовб пилу, а згодом і вершники.

В очах стояли сльози радості, я готова була бігти назустріч, та стримувало мене тільки те, що я поставлю Даріна в незручне становище. Все ж таки він князь. І якщо мені належить стати його дружиною, я маю поводитися відповідно.

Дарін, Джаред, батько, Інерій, брати койоти, Рохан! Я хотіла обняти усіх, усіх розцілувати на радощах. Та вихопив погляд князя, який дивився лише на мене, вже більше нікого не бачила. Він пришпорив коня, а наблизившись вигукнув: "Ларія!" і зістрибнув. Я таки не втрималася і кинулася до нього. Такі міцні обійми й князь звично вдихає моє волосся.

-Жива, слава Великому Дволикому, ти жива. Я ледь з розуму не зійшов, коли ти зникла і я зрозумів, що можу тебе втратити. Закрию тебе і ніколи нікуди не випущу.
-Дарін!- Обурилася я такою заявою.
-Я жартую. То вже від полегшення, що з тобою все добре. Кохаю. Як же сильно я тебе люблю.
-Я більше,- притискаюсь міцніше.
-Це ще ми розберемося,- сміється мені у маківку.

До Кубілє їхали весело. Після радісної зустрічі, пишного частування у койотів, ми відправилися до столиці. Братів Бамашеге й Інерія залишили розв'язувати питання зі степними вовками. Оскільки вони залишилися без вожака, то там розпочався розподіл влади, князь наказав розібратися. Інерій, я підозрюю, сам напросився, бо не хотів їхати з нами.

-Я радий, що з тобою все добре. Дарін не хотів мене з собою брати. Та твій батько наполягав. Я йому дуже вдячний за це, бо не зміг би всидіти не розуміючи, що з тобою. Я тепер бачу, чому ти вибрала князя. Ви насправді чудова пара і я бажаю вам щастя. І я щиро бажала Інерію знайти своє щастя.

Хлопчака, який просив замовити слово перед князем помилували.
Шон і Юлій теж побажали щастя. Та в даному випадку я знала, що в них легкий смуток і вони швидко мене забудуть. Тому за їх щастя я не хвилювалася.
А от те, що я дізналася від батька і Джареда змусило мене замислитися.

Наступного дня, як мене вивезли зі столиці, Джаріна не витримала і покаялася.

-Вона прибігла до мене вся у сльозах і істерила. Кричала, що вона тебе занапастила, зрадила, що жити з цим не може. Ми її ледь відкачати, щоб вона нормально пояснила. - Розповідав з жалем батько.
-Що з нею?- Хоч якою я була злою на неї, а все ж вона моя сестра і вона покаялася у своєму вчинку. І завдяки її зізнанню, князю вдалося схопити Ноа, розібратися з Жеромом і з повстанням, яке назрівало.

-Князь взяв її під варту, - гірко промовив батько. - Вибач, доню, це я щось впустив в її вихованні.

Боляче було йому від вчинку Джаріни, соромно. Та що зроблено, то зроблено. Назад не повернути.

А ще поряд був мій найкращий друг. Рохан не відходив від мене більше, аніж того потребували обставини і його присутність доповнювала моє щастя. Князь трохи ревнував і навіть не приховував це. Він же мені й розповів, що спершу звинуватив моїх друзів, які не покидали спроб до мене дістатися і вивезти з Гаруну. Заявившись до них і не знайшовши там мене, знайшов у них допомогу у пошуках. Адже мої друзі хвилювалися і не могли залишитися осторонь. І вже після зізнання сестрички, стало зрозуміло, де мене шукати. Ноа схопив Рохан. На допиті той зізнався, кому мене передав і з якими умовами. Ну а далі вже й так зрозуміло.

-Ми вирішили ще важливе питання, повстання не вдалося і вже не вдасться. Тепер залишилося розібратися з Тугою. Я не потерплю рабовласницьких сусідів поруч.