Підлість

Серце вискакувало з грудей, гілки дерев нещадно дерли моє тіло, а я невпинно переставляла ноги та намагалася не збавляти швидкість. Мої переслідувачі вже дихали мені у потилицю. В мене не було часу думати про виснаження і про втому, про те що на тілі й обличчі вже немає цілого клаптика шкіри. Єдина думка, яка сиділа в голові - швидше, ще швидше. А усьому причиною була моя довірливість і наївність.

Я була такою щасливою, адже я кохаю і це взаємно. Важка розмова з Інерієм відбулася. Вона була дуже важкою для нас обох. Я була відверта та щира з ним. І хоч він був не згоден з моїм вибором, однак прийняв його.

-Ти чудова, така світла, добра дівчинка. Тобі буде дуже тяжко. Сподіваюся ти будеш щасливою. Хочу, щоб ти знала, що завжди можеш звернутися до мене, якщо тобі потрібна буде моя допомога, - в очах стояв такий біль і розпач, а я не знала, як втішити, не знала, які слова підібрати.
-Вибач, -усе на що спромоглась.
-Не вибачайся, моя кохана. -Він швидко і легко мене поцілував прощаючись, неначе просто мазнув своїми губами мої й пішов.

Мені було так шкода, що все так сталося, бо я мала до нього почуття. Він мені дуже подобався і вже став близьким. Але водночас я була щасливою, що усе інше тьмяніло на цьому фоні. Мені було соромно за своє щастя; Дарін повинен у ввечері був оголосити про наші заручини і я посміхаючись поспішала до себе, щоб причепуритися і бути найгарнішою цього вечора.

По дорозі зустріла сестричку. Вона чомусь ніяковіла, переминалася з ноги на ногу.

-Ларіє! - Наважилась вона, коли я вже майже пройшла повз неї, - ми можемо поговорити?
-Щось сталося?

Бо про що нам з нею розмовляти? Тим паче, що вона не знизиться до розмови з плебейкою. Тому перша думка, що сталося щось вкрай важливе.

-Я хотіла перепросити за все, -шепоче опустивши очі додолу,- я дуже перед тобою винна. Я просто була ображена, що батько так з нами вчинив, що Інерій в тебе закохався, а не в мене. Звичайна дівоча заздрість додалася. Вибач, будь ласка.

Я була такою щасливою, що любила увесь світ і звичайно я хотіла примирення з сестрою.

-Пусте, Джаріно. Я рада, що ми можемо порозумітися і якщо ми станемо подругами, я буду дуже рада.
-Правда? - Трохи здивовано перепитала вона.
-Звичайно,- посміхаюся.
-Тоді прими в знак примирення цей браслет,- посміхається, -в мене теж є такий. Будемо як дві сестрички.

Я не роздумуючи протягнула руку і вона заклацнула браслет в мене на зап'ясті. Тільки в процесі я відчула важкий аромат, щось на кшталт пачулі.

-В ньому магія?
-Так,- розгублено,- назбирано трохи різного. Проти крадіжки й втрати, на вдачу. Тобі не подобається? Давай зніму?
-Ні-ні, що ти все добре. Він дуже гарний. Дякую.
-Дурниці. Пішли вип'ємо чаю з тістечками? - Запропонувала вона.
-Залюбки.

І Джаріна, весело щебечучи, повела мене у місце, де з її слів, пекли найсмачніші тістечка у Кубілє.
Місце було не людне, тому було спокійно і затишно. Тістечка і справді таїли у роті та заставляли руки тягнутися за новим. Чай теж був смачним і насиченим. Я навіть згадала рідне село і чай з трав, який я сама варила. Треба буде таким пригостити свого коханого.

Згадавши про Даріна, я сама собі щасливо посміхнулася. Сестричка помітила мою посмішку.

-Ти так загадково посміхаєшся. Поділишся?
-Я закохана, - призналася я.
-Он як, -чомусь посмішка пішла з її гарненького обличчя.
-Джаріно, це не Інерій, -сміюся, бо розумію, чому вона ледь не плаче.
-А хто?!- Вона аж через стіл до мене нахилилася, не могла втримати цікавість.
-Увечері усе дізнаєшся.

Тут нам принесли свіжий і ще гарячий чай. Та тільки-но взявши в руки чашку, я відчула в ній магію. Хотіла відставити, та хазяїн, який ще не встиг відійти, зацікавився.

-Щось не так пані? Він охолов? -Запитав він.
-Ні.
-Щось впало в чашку? - І заглядає в мій чай.
-Та ні усе добре, -запевнила я його і ледь пригубила чай за для годиться.

Взяла ще тістечко, щоб заповнити паузу і знову взяла чашку. Хазяїн побажав приємного і пішов у своїх справах, а ми продовжували чаювати. Та тільки я чай більше не пила, а потихеньку злила під трояндовий кущ, який ховав наш столик від зайвих очей плетучись.

-Ти стомилася? -Запитала Джаріна, коли я почала позіхати.
-Схоже на те,- відповіла я, бо спати хотілося безбожно.

Очі самі закривалися і схоже, що я заснула прямісінько за столом.
 

Я не могла поворушитися, у рот був запханий кляп. Схоже, що не дарма я не стала допивати чай. Було в ньому щось таки.

-В нас будуть неприємності, -почула поряд голос.

Я вдавала, що ще без свідомості, сподіваючись на перевагу.

-Заспокойся. Жодних проблем. Її ніколи не знайдуть, -відповів йому інший, сухий і скрипучий, немов в нього були пошкоджені зв’язки.
-Ти не розумієш, Ноа. Її вже шукають. Князь на ноги підняв навіть регулярне військо. Обшукують кожен дім. Виїзд з міста перекритий, -нервував чоловік.
-Тоді тим паче добре, що ми за містом. Чого ви панікуєте? Сатарі ця обдерта кішка, хотіла задню дати. Просила мене не чіпати її сестричку. Одумалася. Добре що хоч не зарано, бо план провалився б.

Холодний піт пройшовся по спині. Липкий страх окутував мене. Невже Джаріна так зі мною вчинила? І навіщо я здалася цим чоловікам?

-Не сердься! Я мовчу! Що далі? -Запитав посібник Ноа.
-Як і планувалося, віддамо її степним вовкам. У них є вихід на работорговців з Туги. Ця дівка втішить якогось бовдура. То мене вже не цікавить. Я хотів би з неї шкіру здерти за Ракель, та така доля буде не краще. І князь постраждає, -сміється,- мені мої люди вже повідомили, що тут люююбоовь. Виродки! Не довго йому правити.

Усе стало на свої місця. Ноа - брат Ракель. Той самий лев, якого розшукує Дарін. А от доля, яку він мені приготував жахала. Треба було вибиратися. Я спробувала обернутися. Тіло пронизала судома. Біль паралізував.