Два освідчення

-Пс…, -я обернулася.

Під кущом жасмину копирсалася якась жіночка. Я вже хотіла пройти повз, як вона ледь підняла голову і приклала палець до губ, натякаючи на мовчання. Побачивши її я хотіла верещати й стрибати від щастя. Ледве себе стримувала. Та тітка Роза зрозуміло натякнула, що виказувати наше знайомство не варто.

Мені треба було позбутися охорони. Це не було складно. Я пообіцяла, що просто посиджу в альтанці. Вони крутилися десь поряд, це я напевне знала. Обійняти тітку Розу я не могла, проте ми могли спілкуватися.

-Я так рада тебе бачити! Як ти тут? Де інші? Навіщо така таємничість? -Сипала питаннями.
-Зупинись, -сміється,- ато голова йде обертом від твоєї напористості. Я все розповім. Ми прибули за тобою. Та тебе так охороняють, що не підібратися. Я не змогла влаштуватися ані на кухню, ані в покоївки. Тебе охороняють так, як нашого короля не охороняють. З тобою добре поводяться?
-Все добре, -поспішила її заспокоїти, бо бачу як вона хвилюється, -Я не бранка, я гостя.
-Та невже? Чого ж до тебе не підступитися? -Скептично відреагувала на моє запевнення.
-У князя, а тепер ще й у мене є вороги. Це довга історія. Все розповім, але потім.
-Це якось пов’язано з тим, що степові вовки близь столиці шастають?
-Оце цікаво, я не знала, -думки почали перескакувати на останні події, про нервовість Даріна, про донесення з кордонів, про невдоволення у столиці.
-Койоти пронюхали,- побачивши цікавість на моєму обличчі, яке важко було приховати, посміхнулася,- не турбуйся. Я з Роханом і хлопці Бамашеге тут. Чекаємо нагоди, щоб витягти тебе.
-Я не бранка. Поговорю з князем, він дозволить, щоб ви до мене завітали. Не треба ховатися. Пішли зараз зі мною.

Я схопила її за руку і потягла з саду.

-Ларіє, зупинись! -Вона висмикнула руку, а потім схопила мене за плечі та повернула до себе, -Послухай мене уважно, дівчинко! Ти можеш помилятися. І те, що в тебе є начебто свобода, ще не означає, що ти вільна робити, як тобі заманеться. Подумай добре над моїми словами. Я тебе чекатиму на цьому ж місці й оцій годині завтра. Приходь. Ми спробуємо щось придумати.

Тітка Роза просто розвернулася і пішла. Я хотіла крикнути у слід, щоб вона зачекала, щоб ще поговорити, адже стільки всього сталося і стільки в мене питань. А найбільше хотілося запевнити, що вона помиляється, що все не так, як їй здається, що Дарін Скагер чудовий чоловік і він не тримає мене у золотій клітці, що він буде не проти нашого спілкування.

А потім раптом я згадала, як він заборонив подорожувати Гаруном, що не дозволив поїздку до Срібних печер. І гадюка сумніву закралася до мене в думки. Можливо, не так вже вона й не права? Я поспішила з’ясувати все і відразу, щоб не залишати руйнівні й зрадливі думки у голові та серці.

Я так поспішала, що пролетіла повз охоронців не зупиняючись. Тільки своїм звіриним чуттям знала, що вони слідують за мною. Пробігла через увесь палац, піднялась сходинками й спустилася. Перевірила кабінет і навіть покої князя і вже хотіла виловити когось з прислуги, як натрапила на Інерія.

-Інерій! Де князь? -Наскочила на нього, навіть не привітавшись.
-Щось сталося? -Промайнуло занепокоєння в його очах, які ще мить як раділи зустрічі.
-Мені треба терміново з ним поговорити.
-Про що? Ти не думай, що я лізу не у свої справи. Можливо, я щось підкажу, пораджу.
-Як ти гадаєш, я бранка?
-Дурня! -Сміється.- Чому в тебе взагалі така думка з’явилася?
-Інерій, я б і рада помилитися. Проте князь диктує мені свої умови, про будь-яке своє переміщення повинна повідомляти…
-Чекай-чекай, поки ти не наговорила дурниць. Ти ж знаєш, що відбувається? -Я промовчала, бо розуміла тільки частково. Мені не повідомляли, а в чоловічі справи я не лізла. -Він просто охороняє тебе, оскільки узяв опіку над тобою.
-Інерію, це не просто турбота. Він мені вказує з ким спілкуватися, хто мені пара, а хто ні! -Я вже розпалилася і кричала.

Охорона переминалася з ноги на ногу трохи осторонь. Та гадаю, що більшу частину розмови вони чули й, звичайно, донесуть князеві.

-Чи не про мене річ?- Вкрадливо запитав Інерій.

Я спочатку хотіла сказати, що ні. Та потім вирішила, що якщо я вже для себе вирішила, що готова стати дружиною цього чоловіка, то повинна бути з ним відвертою.

-Так!

Обличчя Інерія втратило риси безтурботності й радості, між бровами пролягла складка. Він звично занурив долоню у волосся на потилиці і подивився мені в очі.

-Ларіє, ти ж знаєш, що мені подобаєшся? -Киваю. -Хочу, щоб ти знала, що не просто подобаєшся. Я закоханий в тебе. І якби не обставини, то я б не поспішав, я б підкорював тебе, залицявся, догоджав і дочекався б взаємності. Та зараз вимушений поспішати. Виходь за мене. Я зроблю усе, щоб ти була щаслива.
-Інерію, я трохи спантеличена… я
-Я ж тобі подобаюсь? Я відчуваю це. -З такою надією в очах він чекав на мою відповідь.
-Подобаєшся, -засоромившись прошепотіла я. Його очі засяяли.
-Тоді просто скажи "Так".
-Ні! -Пролунало грізно поряд.

Князь стояв зовсім поряд, склавши руки на грудях, на вилицях пульсували м'язи, щелепа була напружена, а в погляді холодна сталь. Ми з Інерієм розгублено дивилися на князя.

-Я згодна, -відповіла Інерію, дивлячись в очі Даріну.

Тому від мене не приховалась його реакція. Він ледь себе стримував. Здавалося, що ще мить і він рознесе усе, що попадеться йому під руку.

-Ні!
-З якої причини ти, княже, забороняєш наше одруження? -Запитав Інерій. -Я не бачу жодного приводу вмішувалися. Ми кохаємо один одного і маємо повне право на союз!
-Інерію, йди геть, поки я себе стримую. Інакше я забороню тобі й близько підходити до воріт. Будеш свої обов’язки виконувати на відстані.
-Я вимагаю пояснень!- Вже я відмерла.
-Будуть вам пояснення. Пізніше.
-Ти хочеш сказати, що є вагома причина, яка заважає нашому весіллю? -Нетерпляче і зло викрикнув Інерій.
-Є. А зараз пішов звідси, поки тебе не вивели! І поки я не заспокоюсь не хочу тебе бачити.
-Люба, я став самим щасливим дволиким, почувши твої слова. І знаючи, що мої почуття взаємні,- прискіпливо подивився на князя, -зроблю все, щоб ми були разом. Тим паче, що Ларій тільки за.
-Виведіть його, -просто віддав наказ князь.
-Інерій! -Викрикнула у слід. -Та як ти смієш?! Хто ти такий, щоб вирішувати мою долю?!
-Не гримай на мене! Я удам, що цих слів не було і не забувайся з ким ти розмовляєш!