Почуття

Схоже, що правитель князівства Гарун серйозно поставився до своїх слів. І вже взяв мене під свою опіку так взяв. За мною постійно всюди ходили охоронці. До мене дозволялося наближатися тільки з дозволу князя і це страшенно нервувало. І рано чи пізно та я б не витримала і зірвалася.

-Княже, я тобі дуже вдячна. Та я не збираюся сидіти у твоєму палаці безвилазно. Якщо вже так вийшло і я знаходжуся тут, то я б принаймні хотіла б помандрувати князівством, тим паче, що Джар готовий скласти мені компанію.
-Тільки Джар?- Поблажливо з посмішкою на мене дивився Дарін.
-Я не мушу звітувати, що я збираюся робити й з ким! -Розпалялася я.

Хоча князь правий. Останнім часом побратим і наставник мого брата Інерій дуже багато приділяв мені уваги. Це той самий чоловік, який був присутній при знайомстві з родиною. Він мені здавався водночас легковажним і серйозним, зібраним, розважливим. Приваблював мене простотою і легкістю у спілкуванні. Як сказав, сміючись і підстьобуючи друга, Джар, Інерій вчився у мого батька. Тому йому не займати талану у спілкуванні. Ми й справді нині багато часу проводимо втрьох, хоча Інерій намагався постійно залишитися на одинці. Та охорона не давала йому такої можливості. В останній раз тренуючись з братом і Інерієм, останній шепнув мені, що буде чекати в саду в альтанці ввечері. І я погодилася прийти. Чи не на це натякає князь і звідки він може знати про нашу таємну зустріч.

-Ларіє, я не просто так тебе охороняю. Ми дотепер розбираємося зі зрадниками. Батько і дехто з родини Ракель під вартою. А от її брат втік. І саме він мітить на моє місце. Свого часу я прийняв його виклик і переміг. На прохання батька зберіг йому життя, а не треба було. Тепер маємо сердитого лева, який буде мститися. І крім мене у цьому списку ти. Тому я дуже тебе прошу, будь обачна та обережна.

Що на це можна сказати окрім дякую? Я і справді не розглядала все з цього боку. Нехай вже ходять по п'ятах охоронці. Тільки от сьогодні треба їх позбутися. Не брати ж їх на побачення.

Як йшла на побачення - окрема історія, адже охорона чатувала біля моїх покоїв. Та от довелося згадувати науку і виходити через вікно. А також пожертвувати гарним виглядом і платтям. Штани, туніка, м'яке і легке взуття. Волосся заплела у косу і чомусь, сама собі не могла пояснити чому, прихопила зброю. І в такому войовничому вигляді, яке зовсім не підходило для побачення з гарним чоловіком, вислизнула через вікно. Хіба другий поверх стане перешкодою для дівчини, яка поспішає до коханого? Хоча Інерій і не був коханим. Так подобався і заставляв у його присутності відчувати сум'яття, тремтіння рук і плутання думок. Одним словом, він мені дуже подобався.

Інерій вже чекав на мене, в руках тримав букет невідомих мені квітів, однак дуже милих і ніжних. Побачивши мене, дуже здивувався моєму вигляду, хоча треба віддати йому належне, швидко взяв контроль над своїми емоціями та посміхнувся.

-Ти чарівна в будь-якому вигляді. Кого йдемо вбивати?- Трішки покепкував з мене, на що я тільки відмахнулася і пояснила.
-Князь виставив охорону біля моїх дверей, довелося через вікно, а зброю захопила, бо він попередив про небезпеку.
-Ти сама неймовірна дівчина, яку я зустрічав,- голосно сміючись сказав чоловік,- та я не дам тебе нікому образити. Ти зі мною у повній безпеці.

А далі ми гуляли нічним садом, Інерій підготував для нас нічний пікнік і ми пили вино і романтично рахували зірки. А потім непомітно для мене нестримно цілувалися і я зовсім не бажала зупинятися. Серце вистукувало, що ось воно щастя, що ці сильні чоловічі руки створені для того, щоб мене обіймати та пестити. І здавалося, що ми одні в цілому світі. Поки поруч не почулося загрозливе гарчання. Ми відвинулися один від одного і перелякано дивилися на величезного Звіра, який сердито зиркав очима і загрозливо скалив щелепу.

Князь був невдоволений, я розгублена, а мій кавалер вже прийшов до тями, піднявся і вклонився. Мабуть, лігр віддав ментальний наказ Інерію, бо той з жалем подивився на мене.

-Йди за князем, завтра я прийду і ми все обговоримо, -лагідно провівши рукою по моїй щоці та заправивши волосся, що вибилося з коси, за вухо, -вибач, що не вдалося наше побачення.
-З тобою все буде гаразд? -Бо я вже почала переживати за нього, озираючись на розлюченого князя.
-Все буде добре. До завтра, моя ніжна дівчинко, -легко і швидко цілуючи мої палаючі від поцілунків уста. Мене завжди дратувало, що мене називають дівчинкою, маленькою, та з уст Інерія це було дуже приємно.

Я йшла за лігром, кожен крок якого видавав нервовість і лють. «Зараз мені влетить»,- подумала я і не помилилася.

-Поясни, що це було,- видно було що князь стримується з останніх сил.

В нього навіть вени рухалися на шиї, усі м'язи були напружені. Та мені не було діла до його оголеного торса, хоча ні-ні, а око падало на ідеальне тіло повелителя Гаруну. Та я собі вже дала обіцянку, що не буду дивитися на князя як на чоловіка, заборонила собі мріяти про нього, адже я розумію, що ми не пара і між нами прірва. Соціальна і вікова.

-А я повинна пояснювати? Може це тобі, княже, треба пояснити, чому ти зірвав мені побачення?

Відчуваю, що зараз наговорю такого, що сама пошкодую після. Та в мені вирувала образа і на князя, і на долю. Я тільки-но знайшла достойного і любого мені чоловіка, а князь знову вривається в моє життя і все руйнує. Руйнує паркан, який я збудувала, рів, який вирила в душі. От чого він такий ідеальний?

-Я ж заборонив тобі виходити без охорони!
-Може я ще й до купальні їх повинна з собою брати? Я була в безпеці з Інерієм. -Трохи заспокоївшись відповіла князю.
-Він тобі не пара!
-Що? А хто мені пара?! -Знову закипаю, а князь мовчить, -може ти княже?!

Сказала і сама злякалася своїх слів, навіть рукою вуста прикрила.

-Вибач,- прошепотіла.
-А що ти мене вже не розглядаєш на роль твого чоловіка? Невартий?- З такою іронією і напруженістю запитав князь.