Напад

На березі князя зустрічали. Запропонували відпочити з дороги, та він відмовився. Коні вже чекали на своїх вершників. Та от біда на мене не розраховували. От мені цікаво, як так вийшло, адже князь точно розраховував, що повертатися вони будуть разом з Агнесою? Чому ж тоді для неї не підготували екіпаж, чи хоча б коня? Князь мою задумливість зрозумів по своєму.

-Ти їдеш зі мною, -взяв мене за руку і повів до свого коня.

Легко заскочив, подав мені руку. Мить і я вже сиджу попереду нього.
Я ніяковіла, мені було некомфортно. Занадто близько він був від мене. Я відчувала його запах, терпкий, з ноткою полину і гаряче тіло спиною. Деякий час я вертілася, намагаючись відсісти трохи далі.

-Перестать крутитися,- обдав гарячим подихом моє вухо,- бо ми так недалеко заїдемо.
-Чому? -Незрозуміла.
-Бо я чоловік, а ти дівчина, яка не всидить на місці, а ще дуже привабливо пахне,- сміючись відповів мені.

Обличчя обдало полум’ям сорому. І замість того, щоб заспокоїтися, усі мої думки тепер були лише про це. Я боялася не те щоб ворухнутися, я боялася навіть зайвий раз вдихнути. Через деякий час князь не витримав.

-Розслабся. Ти неначе меч ковтнула. -Та стало тільки гірше.

Я від напруження вже чи сваритися, чи розплакатися готова була.

-Мені не зручно, -вирішила не тримати в собі й не скромничати.
-А так,- він трохи посунувся, проте поклав руку мені на живіт притримуючи.
-Так ще гірше, -прохникала я.

Мій живіт горів під його рукою. І вже ставало боляче від його дотиків.
У відповідь я почула його сміх. Він що насміхається з мене? Глузує? Насолоджується моїм станом? Його хрип від мого удару ліктем у бік, був для мене справжньою насолодою. Я стрімко була притиснута до спини й гарячий подих пройшовся ззаду по шиї до вуха.

-А кішечка має кігтики,- промуркотів мені на вухо, і його рука пірнула до мене під одяг.
-Не треба! -Намагалась зупинити князя.
-Тоді ти поводишся добре, не нариваєшся, не сіпаєшся, не крутишся, дитино. Зрозуміла? -Дуже суворо було сказано.
-Зрозуміла, -мені було зрозуміло, що таким зверненням він дав мені зрозуміти, що не претендує на моє тіло і не цікавиться мною.

Чи стало від того спокійніше? А зась. Стало прикро, трохи заскреблася образа, хоч і полегшення було, що він не буде користуватися своєю владою. Та і чого я переймаюся? Я ж не за князем сюди їхала. А познайомитися з батьком і, можливо, на мене десь тут чекає моя доля.

-Який він? -Через деякий час я запитала князя.
-Хто?
-Мій Батько, -пояснила.
-Я завжди вважав його найкращим другом, надійним і щирим, розумним, у міру хитрим і в'їдливим. Він гарний дипломат і чудовий союзник. Зовні ти його копія.
-Тепер ти сумніваєшся, що він твій найкращий друг? -Бо почула сумніви та гіркоту в його словах.
-Просто це все занадто підозріло. Та я розберуся. Не хочу навіть думати про нього недобре.
-В нього є сім’я?
-Є. Дружина і двоє дітей. Син та донька.

В мені після його слів засів страх, що вони можуть мене не прийняти і я буду зовсім чужа і не потрібна, як кістка в горлі, яка нагадує про зраду і водночас радість від того, що є рідні люди в мене ще на світі. Та я була вже зраджена і розумію як це. Відчувала на своїй шкурі, що рідна людина не обов’язково буде близькою і навпаки, коли чужа людина стає найближчою у світі. Коли є друзі поряд і вони роблять для тебе значно більше ніж рідня.

-Про що ти мовчиш, Ларіє? -Не витримав моїх роздумів князь.
-Що якщо я їм не потрібна? І своєю появою внесу розлад у його сім’ю.
-Ти не про те думаєш. Він ягуар. У ягуарів чоловіків рідко буває одна жінка, вони занадто вільнолюбні, хоча твій батько більш стриманий, на диво. Тому я і здивувався побачивши тебе. Хоча думаю, що скандалу бути. Хай сам розв'язує свої проблеми. Я тобі обіцяю, що поки ти не приймеш рішення, що робити далі ти під моїм захистом.
-Дякую. -А що ще я мала сказати?

Стільки всього зараз крутилося у мене в голові, і страхи, і надії зі сподіваннями.
Тому надумавши купу усього і добравшись нарешті до ліжка в придорожньому гостьовому домі, я заснула геть без сновидінь, як тільки вклала голову на подушку.

Наступної ночі мені вже не довелося спати в ліжку, бо заночували ми просто неба. І хоч в день було доволі тепло, та близько ночі ставало дедалі холодніше. Я дістала свою куртку.

-Краще обернися. Буде і тепло, і зручно спати. -Запропонував князь.

Він звісно мав рацію та мені треба було зібратися, заспокоїтися і настроїтися. Я дочекалася, поки частина воїнів пішла на полювання, відсіла від усіх і намагалася зазирнути у себе. Вдалося доволі швидко. Що дуже мене потішило. Я гордо встала на чотири лапи й озирнулася. Нікого поряд не було, ніхто не чатував і не підглядав. Мій ніс вловлював запахи, а вуха звуки, тому я точно знала, що і де поряд відбувається. Я спробувала потренуватися та обернутися кілька разів. І мені це дуже легко вдалося, немов я постійно це роблю.

-Не спокушай моїх хлопців,- почула я поряд.

От як йому це вдається? Чому я не чую його наближення? І ще зі Славії знаю, що койоти теж не відчували. Я швидко прикрилася курткою, оскільки була в тілі людини. Було соромно так стояти, тим паче, що князь розглядав мої оголені ноги.

-Відвернись, княже,- чоловік відразу виконав моє прохання, -як ти так підкрадаєшся, що я не відчуваю і не чую?
-Це мій дар, -сміється,- обернись, ти вже зубами цокотиш.

Я швидко змінила іпостась. І він повернувся до мене.

-Дуже гарна. Ти красуня. І пахнеш неймовірно. Коли ти змінюєш постійно іпостась туди-сюди, дволикі чоловіки це дуже гостро відчувають. Будь поряд. Ніхто не посміє з моїх людей спокуситися на тебе, та все одно не треба їх нервувати зайвий раз.
-Пішли зі мною. Познайомимо тебе з іншими,- зібравши мій одяг до купи, князь пішов до вогнища, я слідом за ним.

При моїй появі, здійнявся галас. Хтось навіть засвистів.