Підступність

Увесь постоялий двір був зайнятий лише нами. Торгівців, що приїхали раніше, попросили звільнити кімнати. Тож тепер залишилась лише наша компанія. Ми з Агнесою зайняли одну кімнату на двох.

Залишившись на одинці спочатку довго мовчали, а потім як греблю прорвало. Ми не могли наговоритися. Я їй розповідала про своє дитинство, про втечу з рідного села, про мої поневіряння, поки не потрапила до каравану. Вона ж розповіла про себе. Про те, як вперше проснувся її дар, як батько злякався і багато років намагався його приховати. А після його смерті, доволі неочікуваної, батькове місце зайняв інший вовк, який волів отримати у своє розпорядження дар Агнеси і її саму як свою дружину. Проте, вона звернулася за допомогою до койотів і вони підтримали дівчину. Ми й поплакали, й посміялися.

Наші розмови перервало тупотіння і ржання конів, голоси людей і брязкання зброї. Ми чимдуж кинулися до вікна. На вулиці горіли факели, ціла кіннота була на подвір'ї, люди князя тримали оборону. Боя не було, проте усі нервували та готові були у будь-яку хвилину схрестити мечі.
Ми побачили як надвір вийшов князь, а з коня зістрибнув чоловік. Розмова велась не голосно, тому ми не чули про що говорять чоловіки. І саме в цей час в Агнеси відбулося видіння.

-Чоловік, який не один день в дорозі буде, відстоїть свободу, забере під своє крило і подарує щасть і любов. Жудер Тіберій зможе захистити.

На таку Агнесу мені було моторошно дивитися. Очі стають пустими, як у мерця, вона дивиться неначе всередину себе. Я не знала, що робити. Чи перечекати, чи потрусити її аби вона прийшла до тями.

-Агнесо, -ледь прошепотіла, та вона не чула.
-Треба сказати... інакше війна. Бій... кров... Боже! Скільки крові! Смерть.
-Агнесо! -Почала її трусити, бо так страшно мені ще ніколи не було.

Вона ще щось бубоніла, я не все і зрозуміла. Та нарешті вона прийшла в себе.

-Злякалася? -Киваю.- Вибач.

А я не можу втамувати тремтіння рук, настільки наполохана її голосом і словами. Це прозвучало неначе замогильним голосом.
Вовчиця, накинула на себе плащ.

-Ти куди?- Не втрималася.
-Мені треба поговорити з ними, інакше буде біда.

Я хотіла йти з нею, та вона попросила залишитися. З вікна я бачила, як Агнеса вийшла і стала між двома чоловіками. Вітер, що піднявся розвівав поли її плаща і волосся, що вибилося з коси. Підійшовши ближче до князя, вона щось йому розповідала. Усі події надто затягувалися, коні переминалися з ноги на ногу, люди нервували. Я, здається, влипла у скло, намагаючись якнайбільше побачити та хоч щось розчути. З будинку вийшли брати койоти й охоронці Агнеси. В цей час я не витримала, накинула свою куртку і побігла на двір. Бо сидіти й чогось чекати, тим паче після такого пророцтва, не було сил. В момент, коли я вибігла зовні, до постоялого двору наблизилися вершники.

-Наші,- поряд з’явився Рохан.

Придивившись я й справді побачила наших, попереду був дядько Ігнат.

-Що вони тут роблять?
-Нас рятують,- хмикнув чоловік.

Я раділа, таке вже звичне тепло розливалося від присутності близьких людей, від їхньої турботи й захисту.

Те, що відбувалося зараз на дворі було схоже на багаття, що от-от спалахне. Напруга стояла така, що досить чхання й усі зірвуться у бій. Буде все одно хто і де. До останньої людини чи звіра.

-Княже, послухай мене! -Вже кричала Агнеса. -Це ні до чого не приведе. Забирай з собою Ларію і їдь до дому!
-Що?! Агнесо! Що ти таке кажеш?! -Я була не просто обурена. Я розгубилася, адже не чекала від неї таких слів.

Хіба можна радити князю, проти моєї волі мене кудись везти.

Князь поглянув на розгублену й ображену мене і знову повернувся до Агнеси. Рохан обняв за плечі заспокоюючи.

-Присягнись, що усі твої слова правдиві й що ти ніколи ані словом, ані ділом не будеш проти Гаруну. Що будь-які твої знання не будуть використані проти мене, моєї сім'ї та країни. Клятва на крові. -Звернувся Дарін Скагер до Агнеси Білої.

Вовчиця просто дістала ножа і порізала собі долоню. Я від побаченого скривилася. Солоний металевий запах поплив у повітрі, я ковтнула слину, яка підкотила.

-Я Агнеса Шегон, названа Білою, дочка степних вовків, клянуся своєю честю на своїй крові, що ніколи ні словом, ні ділом не зашкоджу Гаруну. Що не піду всупереч своїм принципам миролюбності, що свої знання не використаю проти князя Даріна Скагера, його дітей і сім'ї. І у випадку, коли мої знання допоможуть врятувати, або запобігти шкоді Гаруну, я обов’язково повідомлю про них князя.

Долоня Агнеси спихнула жовтим світлом і зникла. Поріз вже затягувався.

-Клятва прийнята,- погодився князь, -ти вільна робити як заманеться. Скажи мені останнє. Хто?
-Того я не можу сказати. Усьому свій час. -Відповіла Агнеса.

Вона підійшла до мене, обняла.

-Вибач за мої слова. Просто повір, тобі треба відправлятися з князем. Ти пізніше зрозумієш. Тобі треба познайомитися з батьком. В тебе все буде добре і ти знайдеш своє щастя. І в тебе є чудовий годинник.

Вона мене поцілувала. Один з її охоронців виніс її речі та поніс до екіпажу. Агнеса поговорила з братами Бамашеге і наскільки я почула, вони теж відправляються з князем назад, а вона вже з вершниками, які за нею приїхали їде далі і що вона вже у повній безпеці. Чоловік, який розмовляв з князем, провів вовчицю до карети. А далі ми стоячи під пронизливим вітром, проводжали екіпаж і вершників, які покидали двір постоялого двору «Марго і сини».

Чомусь ніхто не повернувся до своїх кімнат, усі зібралися у банкетному залі. Після обіймів і вітань дядько Ігнат з найманцями, які приїхали з ним до нас приєдналися. Спочатку стояло якесь емоційне напруження. А потім потроху усі почали розслаблятися і розмовляти.

Я пила легке розбавлене вино, проте все одно воно хмеліло мені голову. Поряд зі мною, дядько Ігнат про щось розмовляв з Роханом і койотами, я ж не прислуховувалася і літала у своїх думках. Роздумувала над словами Агнеси й крутила с руках чарівний годинник. Стрілка щастя, так я її називала вказувала в бік, де зараз стояв князь. В якусь мить він піднявся і рушив до нашого столу, стрілочка рухалася за ним. Отже, права Агнеса і мені стоїть їхати разом з ним. Мабуть, він приведе мене туди, де на мене чекає моя доля. Тому наважитися було не складно і я для себе уже усе вирішила.