Князь

Ми залишили коней біля таверни в порту. Пішки спустилися до моря. Тут місто жило зовсім іншим життям аніж увесь інший Горів. Метушня, вантажники, п'яні матроси, хлопчаки, які продавали газети, смаколики й зазивали до трактирів. Крик чайок і стійкий запах риби як свіжої, так і протухлої, а головне солоний запах моря. Я кривилася, адже дуже відчутними були вони для мого нюху. Та йти звідси не хотілося. Це місце здавалося зовсім іншим світом, яке ще потребує моєї уваги й вивчення. Я крутилася навколо своєї осі й з зацікавленістю спостерігала за завантаження і розвантаження кораблів, за снуванням туди сюди матросів і робітників порту.

До пристані підходив корабель, а я як зачарована дивилася на нього. Вітрила спускали. Я перехопила подих, чомусь здалося, що зараз на швидкості корабель вріжеться в пристань, бо не встигне зупинитися, так швидко він йшов. Я навіть прикрила рукою рот собі, щоб не закричати. Як стрімко він йшов, так стрімко і зупинився, Мабуть, я з полегшенням видохнула, бо Рохан обійняв мене за плечі та засміявся. Я дуже люблю його сміх, та й усе в ньому люблю. Його не можна назвати гарним чоловіком, зате можна назвати справжнім. І не тільки його високий зріст грає в цьому величезну роль, а й його характер і вдача. Він дуже турботливий, уважний і його слово завжди має під собою силу і підґрунтя.
Я повернулася до свого друга.

-Шкода, що в Равинії немає моря чи океану. Воно і справді заворожує. Якби зараз було літо, я обов'язково б пішла купатися. Добре, що ми прийшли прогулятися. Дякую тобі,- не встигла договорити, як поряд з'явилася дівчина, десь мого віку.

Очі зелені, як весняна листва, дивилися уважно на Рохана.

-Купіть своїй красуні морські перли,- почала показувати свій товар.

Вони й справді були гарні, та чомусь не відзивалися в мене в душі. Раптом я відчула магію. Легкий аромат полину полоскотав мої долоні і я відчула як він вирушив до Рохана. Дівчина чаклувала. Слабенько, проте дієво, адже мій супутник поліз діставати гроші.

-Гадаю, що такій тендітній красуні перли ні до чого, -глибокий, грудний і трохи хрипуватий голос пролунав поряд.

Ми всі подивилися на чоловіка. Перше, на що я звернула увагу були не широкі плечі й зріст як у Рохана, не м'язи, що крізь одяг видно, не те як впевнено чоловік тримався, а його очі. Вони мене обпалювали, проникали глибоко в душу, вимагали підкоритися. Здавалося, що він знає про мене геть усе, що жодних таємних думок не має залишитися у моїй голові, що я уся перед ним як на долоні.

-Княже,- Рохан вклонився і вивів мене з гіпнотичного стану. - Здивований тебе тут зустріти.

Чоловік легко кивнув головою, відповідач на привітання. І я відразу відчула на собі його пронизливий погляд.

-Хто твоя супутниця? -Вимогливо запитав той, кого Рохан назвав князем, не зводячи з мене очей.

Невже це і є князь Гаруну Дарін Скагер, про якого мені розповіла Агнеса.

-Це моя підопічна.
-В неї є ім'я? -Чи то жартома, чи сердито запитав князь.
-В мене є ім'я, -можливо не ввічливо з мого боку, та і з боку князя негарно говорити про мене при мені. -Мене звуть Ларія.
-Навіть так. І якого ж ти роду, Ларіє?- Пауза затягувалась.

Що йому відповісти? Роду в мене не було, в мене був лише захисник, що по законах Гаруну відповідав за мою безпеку і задовольняв усі найважливіші потреби. Брав на себе відповідальність за мої вчинки.

-Ларія моя дочка, -впевнено заявив Рохан, -А в мене роду вже не має.

Після його слів я ледве не розплакалася. Тепло і щастя заполонило мене. І з'явилося відчуття, що за свою сім'ю я буду стояти горою. А цей пихатий чоловік, хоч би сто разів був князем, зараз насміхається над моєю сім'єю. В мені росла лють.

-Я не просто так запитую! -Вже ричить, та так, що хочеться або впасти ниць, або бігти стрімголов.
-Що Вам від нас потрібно? Ви не маєте жодного права щось від нас вимагати! Ми не ваші піддані й не гості Гаруну! Я взагалі сирота і ніколи не бачила батька в обличчя! То що я повинна Вам розказати?
-Тише. Тише, Ларіє, -заспокоював мене Рохан, погладжуючи по спині.

Я відчувала, що від злості частково трансформують. Я хоч і медитую щодня, вже добре відчуваю і розрізняю магію, та судячи з усього самоконтроль страждає поки що.

-У вас зараз два варіанти: я прямую до Златогора і ви їдете до столиці зі мною, або під охороною чекаєте мене на кораблі.
-Ні! -Одночасно заперечили ми з Роханом.
-У Вас не має іншого вибору, -кам'яне лице князя говорило замість нього.

Він махнув головою і нас обступили воїни. Що це саме воїни, було помітно неозброєним оком. Дівчина, що продавала перли відразу зникла.

-Ти можеш бути вільним,- звернувся до Рохана, -я тебе не тримаю. Та дівчина залишається.
-Я з нею. -Рохан приречено промовив.
 

Князь взяв дуже швидкий темп, було помітно, що він поспішає. Він у супроводі ще п'ятнадцятьох вершників і нас з Роханом, гнав коней.

-Нам треба звернутися за допомогою до місцевої влади. Він не має права нас викрадати, це протизаконно, -прошепотіла Рохану, коли ми зупинилися на зміну коней і розім’яти ноги.
-Все не так просто. Він правитель сусідньої держави. Як ти гадаєш, на чийому боці будуть місцеві? А по друге, я не розумію, навіщо ми йому. Чого він так в тебе учепився? Є ще дещо, не може не бути. Про нього багато ходить чуток і звинувачують його у жорстокості й в жорсткому правлінні, та він не терпить не справедливості. Тому я зараз не розумію його дії.
-Ви знайомі з ним?
-Ні! Чому ти так вирішила? -Зацікавився Рохан.
-Ти звертався до нього як до старого знайомого. І ще в нього і питання не з'явилося хто ти. Він не запитував ім’я.
-Все значно простіше,- засміявся Рохан так, що охорона князя звернула на нас увагу,- до правителя Гаруну заведено звертатися на ти. Він завжди знає, хто є хто. Це його дар. Чи по запаху відчуває. Це мені не відомо. І звичайно, я на чверть дволикий, він це знає, тому і не церемониться.
-А який звір у князя?
-Лігр.
-Це хто? -Бо я про такого не чула.
-Напівлев, напівтигр. Його звір найбільший серед усіх дволиких, -просто пояснив мені мій захисник. -Мене інше цікавить, що він тут забув? І навіщо йому до столиці? В мене є деякі підозри.
-Заінтригував.
-Це наша Агнеса. -В мене швидко в голові склався пазл.
-Мені теж цікаво. -Прогримів поряд голос князя, який схоже чув нашу розмову, як би не всю,- Ви знайомі з Агнесою Білою? Можете не відповідати, я вже і так все зрозумів. Дедалі стає цікавіше. Нічого більше не хочете мені розповісти?