Ларія. В пошуках щастя.

Дволикі

Світало. Та здавалося, що на дворі сутінки. Сіре небо, затягнуте хмарами й сире, вогке повітря наганяло бажання повернутися до постоялого двору. Я куталася у свої обнови. Було тепло, навіть занадто, та все одно мозок ліниво відсипався і тіло не хотіло зайвий раз ворушитися. Я стояла і дивилася на гори, через які нам доведеться переходити. Навкруги стояв гомін. Обози шикувалися, люд гуртувався, тварини нервували, а я просто спозирала і роздумувала над життя, над примхами долі, яка завела мене у ці краї.

-Важкий буде перехід,- зітхнув поряд дід Семен,- це вже остання моя дорога. В Славії осяду. Внуків буду балувати і пестити.
-Зачекались вже Вас, діду?
-Зачекались…-мрійливо і сам на гори дивиться, -аби здоров’я вистачило…
-Вистачить, - посміхаюсь,- такого міцного чоловіка і тілом і духом ще пошукати треба.
-От вже ти щебетуха! О! Дивись! Ціла кавалерія! -Зацікавився дід Семен і мені передав свою ейфорію.

До нашого каравану рухались вершники. Спочатку у ранкових сутінках їх було майже не розгледіти. Чим ближче вони наближалися, тим краще вимальовувались обриси, силуети. Їх було шестеро, позаду них крита чорна карета, де попереду, замотаний в кожух з головою, сидів кучер, а увесь цей кортеж замикали ще три вершники. Один з тих, що їхав попереду відділився і наблизитися до Ігната Рудого. Щось обговорив і кортеж зайняв місце в середині каравану.

-Цікаво, за що такі привілеї? -Запитала я скоріше в себе, не чекаючи на відповідь.
-Гарно платять, -відповів мені дід Семен. -Доблесні вояки, я знаю про що кажу, навчився бувалих виділяти з інших. Та й карета он яка добротна. Таку собі лише аристократи дозволити можуть.
-Стає все цікавіше і цікавіше,- пробурмотів дід до себе та й відправився до свого воза.

Я дочекалася як караван почав рухатися, прив'язала коника до критої повозки і полізла всередину досипати. За щастя було їхати у такому фургоні, ще й у холодну пору року. Бо везли в ній хутро. Таких фургонів було два. В одному їхала хазяйка цього добра, тітка Роза. А другий віддала бідолашній дитинці - мені. За що я була їй дуже вдячна. Хутра займали майже увесь прості у повозці. Тільки посередині було трохи місця. Туди турботлива і жаліслива тітка Роза кинула кілька старих вдавлених баранячих шкір. Та було зручно і дуже тепло. Тому спалося солодко.

-Вона з Рудим була, - прокинулася від розмови на підвищених тонах.
-То й що? -Рохан с кимось розмовляв.
-Де вона? -Запитав нетерпляче. - Я її й на тобі чую.

Я виглянула у шпаринку та побачила лише круп свого коня. Вилазити не поспішала, було цікаво послухати. Не те щоб я підслуховувала. Рохан знав, що я всередині, отже для нього не було неочікуваним те, що я чую.

-Мене хвилює, що дитя без нагляду було і без супроводу.
-То ти поспішаєш з висновками. Я її нагляд і супровід, я її родич і я захисник.
-Он воно як! Рохане, будемо чесними, ти не зовсім дволикий. І ти фізично слабший від будь-кого з нас.
-Я ж сказав вже, що ти поспішаєш з висновками, -по напруженості в голосі відчувала, як Рохан починає сердитися,- і якщо вже ми говоримо чесно. То тобі треба триматися якнайдалі від неї, бо койот не найкраща компанія для юної леді.
-Краща аніж недоперевертень.

Рохан почав ричати, напруга відчутно зависла в повітрі. Я на якомусь підсвідомому рівні побачила, як співрозмовник Рохана узявся за меча. Треба було розрядити ситуацію. Я вже давно зрозуміла, що розмова йде про мене. Тому не вагаючись показалася з повозки.

-Шановні, ви не могли б сперечатися в іншому місці.

Я не дивлячись на них, пересіла на свого коня. І вже бувши на одному з ними рівні, гордо підняла голову і подивилася на привітно усміхнених чоловіків. Неначе і не вони щойно задиралися, як хлопчиська, і з'ясовували стосунки. Та моя посмішка швидко схлинула з обличчя, бо на мене радісно, як на гарну знайому, дивився той самий незнайомець, з яким я зіштовхнулася у Варлоці. Ну добре, правильно буде сказати, що я на нього налетіла.

-Ви? -Більше від здивування я нічого з себе не була здатна видавити.
-Я, - занадто радісно.

Жовті очі уважно і не менш хижо мене оглядали. Захотілося заховатися назад в середину повозки. Рохан помітив мій стан, тому спробував перевести увагу на себе.

-Ларіє, це Юлій Бамашеге із роду Степних койотів. Він з групою воїнів Славії й найманців супроводжують шляхетну панянку до Славії. Тому будуть з нашим караваном переходити фистанські гори.
-Зрозуміло! -Я вирішила одразу розставити усі крапки в наших стосунках. -Якщо вже ми вимушені знаходитися деякий час в одному товаристві, то давайте відразу домовимося. Ви тримаєте дистанцію, не лізете до мене з питаннями, не надіваєте мене. Кожен з нас сам по собі.
-Оце так пристрасть! - Радісно викрикнув Юлій Бамашеге із роду Степних койотів. -Вовчиця! Однозначно!

Я фиркнула і поскакала вперед, де виднілося руде волосся дядька Ігната. Ох і відчуває моє серце, що клопоти не забаряться з цим койотом. Занадто зухвалий, дорослий і він, ймовірно, відчув азарт полювання. Рохан мені вже розказав про традиції та звички дволиких. І єдине, що мене може врятувати те, що я ще дитина по їхнім міркам. Інакше дволикі відкриють на мене полювання.

-Ти його вже бачила? -Запитав дядько Ігнат, побачивши моє обличчя, коли я до нього під’їхала.
-Чому ти не сказав, що він з нами буде? -Запитала ображено.
-Я не знав. Зі мною інший домовлявся. Вже коли вони до нас примкнули, я його побачив.
-Я його боюся, -призналася я.
-Тримайся Рохана або мене. І ні про що не турбуйся. Після переходу, вони поїдуть своєю дорогою.- Заспокоював мене дядько Ігнат.

Спочатку підійматися було легко. Дорога вельми широка і не дуже крута. Коні й воли доволі легко тягли свою ношу. В мене було знову безліч вільного часу і я продовжила займатися з дідом Семеном. Тренування з Роханом довелося призупинити. Бо з’явилися спостерігачі, які заважали надмірною увагою і коментарями. Мій захисник намагався пояснити мені, що не має значення, хто що каже і споглядає. Головне моя на те реакція. Та я не могла зосередитися. Тому просто відмовлялася займатися. І я навіть уявити не могла, що настане такий день, коли я про це пошкодую.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше