Розділ 36. Протистояння двох життів

Обдумавши слова Альчести, Іларіон зрозумів, що треба все ж таки продемонструвати людям свій талант, звичайно ж, добровільно-примусово. Для цього він вибрав Імперіалістичний район, бо в нього немає знайомих, що тут живуть. 

Іларіон спочатку дуже сильно переживав, тому він просто стояв посеред дороги, загороджуючи шлях усім.

— Перепрошую, — до Іларіона звернулася короткострижена дівчина, можливо, підліток, — ви перекриваєте дорогу. Дайте, будь ласка, пройти!

— А, так, звичайно! — Іларіон відійшов, але, коли дівчина пройшла кілька кроків, сказав. — Зачекайте!

— Слухаю.

— Чи не хотіли б ви дізнатися про мій винахід?

— Ні, вибачте, я атеїстка, — дівчина швидко покрокувала від Іларіона.

"Нічого, з ким не буває? — подумав Іларіон. — Це ж тільки но перший раз, інші захочуть мене послухати!"

Після ще трьох відмов, Іларіон зрозумів, що потрібно грати жорсткіше. Тому він не просто ввічливо їм старався сказати хоча б щось. Тепер Іларіон промовляв свою промову, яку він ще вчора вночі підготував, як Мойсей перед євреями, яких він вивів з Єгипту. Доходило навіть до погроз. 

Та навіть такий тон розмови не допоміг заохотити людей. Іларіон вже зневірився у цій затії, але до нього підійшов якийсь кучерявий хлопчина, що вийшов із дому з протилежного боку вулиці й запитав:

— Що ти тут робиш?

— Стою, — Іларіон подумав, може то якась мафія, але ж щось не віриться, що мафія може жити в такому некрасивому домі. — А я хіба зробив щось погане?

— Ще ні, але ж ти хочеш! — пред'явив хлопчина.

— Це неправда! — Іларіон обурився.

— Правда! Тоді що ж то в тебе в руках?

— А-а-а, то ти зацікавився моїм винаходом?

— Так! Ти ж хочеш нашкодити людям за допомогою нього!

— Ні, не хочу, Бог свідок!

— Звідки мені знати?

— Що знати? Що Бог свідок?

— Ні, що він існує.

— Ну це важке питання.

— Та Бог з тим Богом! Ти мені про винахід розкажи!

— Ну якщо тобі так цікаво…

— Кажи давай!

— Мій винахід називається "Задобрювальні слова". За допомогою нього всі люди в радіусі кілометра зможуть лише казати хороші слова про мене, і нічого іншого.

— Ти ж такими діями просто закриваєш людям роти, а це заборонено Женевською конвенцією!

— Слухай, під час війни, будь-які конвенції та закони це просто тексти на папірці. Усім на них начхати.

— А в нас хіба війна?

— Не знаю.

— Ми ж навіть не знайомі!

— Іларіон.

— Адольф, — вони обоє потиснули руки.

— Тепер знайомі!

— То що ж, між нами війна?

— Не знаю, а ти як хочеш?

— Це залежить від того, чи ти хочеш активувати цей винахід.

— Звичайно хочу! Я ж його не для краси робив.

— То й видно, він в тебе взагалі якийсь непрезентабельний.

— Так само як і твій дім, — Іларіон посміхнувся.

— Що ти сказав!? — Адольф підходив до Іларіона, щоб знищити його винахід.

— Запізно! — Іларіон натиснув на кнопку, після чого промайнула невеличка хвиля, що огорнула все в радіусі одного кілометра.

— Іларіон найкращий? — запитав Адольф. Йому стало зрозуміло, що винахід все ж таки спрацював.

— Неймовірно вродливий Іларіон! — зрадів Іларіон.

— Як же ж Іларіон красивий… 

— Що ти хотів від Іларіона неперевершеного?

— Ти ж мене неймовірно вразив, найкращий Іларіон!

Адольф ударив Іларіона по щоці, бо йому ж не треба слова, щоб знищити винахід. Іларіон не був готовий перший же винахід, що він показав людству, втратити. Тому між ними двома розгорнулась бійка. Ну-у-у, якщо штовхання та ляпаси можна назвати бійкою. Просто ні Адольф, ні Іларіон ні разу ще не билися. 

На щастя, або ж на жаль, під час "бійки" в Іларіона випав його винахід з рук. Який, впавши на землю, розбився.

— Та ну ні! — закричав сумний Іларіон. — Що ж мені тепер робити?

— Не переймайся! — Адольфу не хотілося засмучувати когось. — Понароблюєш ще винаходів!

— Ти правий, — Іларіон зірвався з місця, крикнувши Адольфу: — Ха, дякую за ідею! Я тобі ще помщуся!

— Чекатиму! — відповів Адольф, думаючи чому він відкрив свого рота. А то підтримав Іларіона і тепер він знову спробує всім нашкодити.

Альчеста сиділа на кухні з філіжанкою кави в руках. Вона ніколи не думала, що буде так проводити свої вихідні. Ще з підліткового віку вона мріяла сидіти десь біля озера разом із люблячим хлопцем, обіймаючи один одного й дивлячись на нічні зорі. Але вона точно не мріяла про хлопця, що на неї не звертає уваги, а просто піде у майстерню і щось там робить. Ще й не ясно чи працюють ті його винаходи, бо, хоча він кілька разів дозволяв подивитися на свої пристрої, Іларіон ніколи не показував їх у дії. Ну хоча б сьогодні пішов демонструвати винаходи людям, після вчорашньої розмови. Але Альчесті було соромно, що вона таке сказала людині, яку вона кохає. "Занадто жорстоко я вчора з ним повелась — подумала Альчеста. — Треба перепросити буде, можливо, зроблю йому сюрприз, але який же…"

Вхідні двері відчинилися, всередину будинку зайшов Іларіон.

— Прийшов нарешті! — Альчеста вийшла в коридор до Іларіона, щоб обійняти його. — Ну що там, показав свою міць?

— Так, показав, — Іларіон проминув свою дівчину, попрямувавши в майстерню. — Вибач, немає мені коли.

Доходивши до кімнати, Альчеста заблокувала собою двері й сказала:

— Знову ти у свою майстерню!

— Так, тому, будь ласка, дай пройти.

— Ні! — крикнула Альчеста. — Ти взагалі мене кохаєш?

— Звичайно!

— Тоді чому ж ти мене ігноруєш!?

— Неправда!

— Неправда? Тоді чому ж ти навіть не привітався зі мною сьогодні!? — в Альчести навернулися сльози.

— Справді? Вибач, просто таке сьогодні зі мною сталося, — Іларіон обійняв Альчесту, — що мені аж захотілося творити. Я завтра знову піду тестувати свій винахід. Ти мені дозволяєш?

— Ага, — сказала тихо Альчеста, витираючи сльози. — Але обіцяєш, що сьогодні ввечері будемо дивитися фільм?