Розділ 35. Життя творчої людини

У нашому житті трапляються творчі люди, які роблять найкраще, що можуть, тобто творять. Якщо так заглибитись, то кожна людина — творець, тільки хтось розвиває свої творчі таланти, а хтось забив на це все гвинт, закопуючи свій талант у монотонності життя. І хто ж винен у не розвиванні їхнього творчого шляху, до якого у них лежить душа? Звичайно ж, вони самі (і невеличкий відсоток інших людей).

Наш кучерявий хлопчина у білому халаті, що йшов додому, був людиною творчою. Будемо називати його винахідником, бо все ж таки він із самого дитинства любив складати з конструктора різні споруди та транспорт не по інструкції. Вирісши він вже піднявся на новий рівень, бо вже в 9 років він спробував створити прилад, який, при натисканні на кнопку, запалював маленьку діодну лампочку. Хоча він зміг створити робочий вмикач тільки у 12 років, але він старався і це головне. Школу він закінчив із золотою медаллю, яка, як виявилося, не золота, тому він не зміг здати її в ломбард. Після школи, його чекав Наштайнівський державний технічний університет, в якому він отримав бакалавра. І впродовж усього часу навчання, він ні разу не покидав винахідництво. І вже в старші роки це були не просто якісь примітивні пристрої, а ті, що ще ніким не були створені раніше. Це були його авторські винаходи. Ще хочу розказати один секрет про нього, він…

— Я вдома! — крикнув кучерявий хлопчина, який нарешті прийшов до місця призначення, водночас і перебивши мене.

— О, Іларіоне, нарешті ти прийшов! — із-за дверей кухні вигулькнула голова довговолосої дівчини кольору брунатного асфальту в літню ніч після дощу, який був залитий відблиском…

— Привіт, я в майстерню, — сказав наш кучерявий хлопчина Іларіон, який не дав мені дорозповідати про волосся дівчини, чия голова щойно вигулькнула із-за…

— Відразу ж!? Ти ж тільки но прийшов! — я зрозумів, що мені не дадуть описати її, тому і не буду. — Хоча б зі мною побуть трішки! Пообідаймо під якийсь фільм, або ж полежмо на ліжку вдвох, обговорюючи сьогоднішній день, або ж ще щось!

— Альчесто, давай потім, — безсердечно відповів Іларіон, — бо я придумав нову ідею для мого наступного винаходу, яку треба ж зараз же втілити в життя.

— І ось так завжди! — ображено крикнула Альчеста. — В мене на тебе час є, а в тебе на мені ні!

— Обіцяю, потім проведемо разом час! — крикнув Іларіон, заходячи в кімнату, яку він перелаштував на своюмайстерню.

Винахід, що хоче створити Іларіон, переверне весь світ догори дриґом (на думку самого ж Іларіона)! Такий винахід це щось новеньке, він раніше такого ще не робив. Отже, праця просто бігла!

Альчеста сиділа на кухні, попиваючи каву. "Вже 20:00, а Іларіон ще сидить у тому бісовій майстерні!" — подумала Альчеста. Її бісили ті його посиденьки, при яких він аж ніяк не звертає на неї увагу. Але все ж таки вона ніяк не хотіла йому забороняти творити, бо це все ж таки його хобі, яке він любить всім своїм серцем. Та хай хоча б те хобі переросте в роботу! А то сконструює якийсь пристрій, після чого він іде на поличку й все, більше ніяк він не буде надалі залучений. Нахіба так робити? Він навіть їй не показує ті пристрої, та все ж на початку їхніх стосунків три рази демонстрував ті свої винаходи.

— Нарешті все! — Іларіон вийшов з майстерні та пішов на кухню.

— Нарешті! Тепер проведемо вечір разом?

— Ну-у-у, не знаю… — Іларіону не хотілося нічого робити 

— Так! Ти мав сказати ТАК! — Альчеста розізлилась.

— Добре-добре.Так, проведемо разом час.

— Ось так вже краще!

Наступні три хвилини вони просто сиділи мовчки, дивлячись один одному в очі.

— Можливо, ти хочеш запитати як пройшов у мене день? — дратівливо запитала Альчеста.

— Не сильно, просто я думаю про винахід, який щойно створив. Він може…

— Та ти в біса дістав мене зі своїми тими клятими винаходами! — Альчеста не могла більше терпіти. — Ти їх створюєш, після чого вони просто гниють у тій майстерні! Йди людям допоможи або нашкодь, іди світ врятуй або захопи, іди зроби хоча б щось із тими винаходами! Ти ж хочеш стати відомим, то йди демонструй свій талант іншим людям, навіть якщо їм на це все наплювати! Не буть замкненим придурком!

— Ти зараз серйозно? — Іларіона зачепили ці слова.

— Так!

— Я вже піду спати.

— Ага, — Альчесті стало легше, коли вона виговорилась.

Іларіон лежав довго на ліжку роздумуючи про слова Альчести, вона раніше ніколи не була такою розлюченою. Під час роздумів, у спальню зайшла Альчеста і, підійшовши до ліжка, сказала:

— Вибач, я не хотіла тебе образити.

— Нічого страшного.

Альчеста лягла біля Іларіона, який, після трьох хвилин мовчання, сказав:

— Як пройшов твій день?