Розділ 34. Життя сірої людини

Життя кожної людини пливе своїм індивідуальним руслом. Хтось кожен день шукає нові пригоди й емоції, з метою не втратити ані хвилини свого і так короткого життя. А хтось просиджується на своїй дупі в офісі, з бажанням якнайшвидше піти додому, щоб уже у своїй квартирі сидіти, дивлячись кіно, яке будуть дивитися доти, доки не заснуть під час його перегляду, а те кіно так і ніколи не додивляться. Воно було просто для того, щоб згаяти час. А от вже на наступний день знову потрібно йти на ненависну роботу, щоб заробити грошей на прожиток. Такі люди живуть від зарплати до зарплати. Нікуди вони не їздять відпочивати, їхній світ — лише дім, магазин, що знаходиться поряд, робота та вулиця, на якій такі люди витоптали свою власну стежку без жодного перехрестя. Таким людям залишається тільки…

— Дякую! — сказав кучерявий хлопець, що закуповувався в маленькому маркеті біля дому.

— Приходьте ще! — зображувала радість продавчиня, бо якщо вона не буде посміхатись і вдавати привітність до покупців, то її вишвирнуть на вулицю.

Звичайно ж цей хлопець прийде сюди знову, і не тільки один раз. Він буде приходити сюди знову і знову, знову і знову тоді, коли вже їжа в нього вся закінчиться, а, можливо, це в останній раз він побував у цьому магазині.

Сьогодні хлопець мав трішки незвичні покупки: ковбаса, масло, майонез, хліб, картопля, міцна мотузка, яка може витримати навіть людину, мило, цвяхи…

Приводом такої незвичності у покупках став дзвінок орендодавця, який сказав, щоб через тиждень хлопчина вимітався з будинку. Просто власника вже дістали ці затримання орендної плати, які щоразу йшли в комплекті зі словами: "Вибачте, наразі я не можу сплатити всю орендну плату, начальство затримує гроші. Будь ласка, я вам віддам через тиждень усе, тільки не виганяйте мене!"

Хіба годиться бути таким добрим до орендарів? Не можуть заплатити, то хай шукають більш захаращену квартиру, якщо такі існують, та хай живуть там! Хіба власнику дому треба підставлятися під орендарів? Має бути навпаки!

Хлопчина зайшов у великий, але не презентабельний, будинок. Стиль усередині був дуже популярний, майже половина людей мають такий стиль, він зветься срач. Хоча одне місце виділялося на фоні цього бардаку. Це був прекрасно-білий стелаж із дверцятами зі скла. Всередині нього було десь сотня фігурок. Яких саме? Та різних, але всі вони були в мультяшному стилі, що прям заворожував. Там були відомі персонажі з книг, фільмів, мультфільмів, аніме та навіть там було два Михайла Джексони, один білий, другий сірий.

Кучерявий хлопець дуже дорожив своїми фігурками, вони для нього приносили ейфорію, щоправда, трихвилинну. Настільки йому вони подобаються, що він краще купить ще одну фігурку, ніж відкладе гроші, щоб заплатити за оренду будинку. Та навіть він собі відмовляє у якійсь хорошій їжі, яку він ще не куштував, на користь фігурок.

Хлопчина наостанок захотів помилуватися своїми фігурками, він по черзі взяв кожну з них та милувався. Коли вже всі вони були помилуванні (тут все правильно пише), хлопчина забив величезного цвяха на стелі, на якого він повісив мотузку, що була замотана у зашморг. Цей час настав…

Хлопчина думає, що, якщо вже так нудно на цьому світі, можливо, в іншому буде веселіше. Але чи існує інший світ? Хіба у нас не лише одне життя? Хлопець цього не знав, але готовий дізнатися. Стаючи на стілець, щоб дотягнутися до зашморгу, він побачив якогось чоловіка у білому халаті, можливо, винахідник або ж доктор. У нього в руках був якийсь пульт з антеною. Винахідник-доктор (бо тільки люди цих двох професій носять білі халати) чіплявся до людей та показував пульт, щось дуже жваво їм розповідав, після чого вони або ігнорували його, або ображали, або ж сміялися з нього. Кучерявому хлопчині винахідник-доктор здався цікавим. Він відчинив вікно, щоб почути, про що говорить чоловік у халаті. Хоча він не зміг розчути все на ура, але суть вловив. Винахідник-доктор казав, що нібито він створив якийсь винахід. Що за винахід, не зрозуміло, але було чітко зрозуміло, що він хоче нашкодити простим людям. З цим треба щось робити!