Розділ 29. Полишення острова

Коли Адольф повернувся в будинок, привівши місцевого лікаря, він побачив Андрія, що так і продовжував похмуро сидіти біля Анастасії, але вже без плачу.

— Як там Анастасія? — запитав Адольф.

— На щастя, Стася жива. У неї присутнє дихання. Поки тебе не було, я наклав хоча б якусь пов'язку.

Лікар підійшов до Анастасії та почав її оглядати.

— Сидіть тихо, або вийдіть, будь ласка, на вулицю. Мені потрібна повна тиша.

Адольф з Андрієм послухалися лікаря, тому пішли подихати свіжим повітрям.

— Я так зрозумів, — зацікавився Адольф, — ти закохався в Анастасію?

— Так, — Андрій почервонів. — Це аж настільки видно?

— Звичайно! — розсміявся Адольф. — Ти ж так за неї переймаєшся.

— Я ніколи не думав, що зможу покохати людину за кілька годин. До речі, що то за чоловік Стасі, який її ображав?

— Ну-у-у, я не маю права казати тобі. Хай сама Анастасія тобі про це розказує, якщо наважиться.

— А ти звідки про це знаєш?

— Альчеста — дівчина, що допомагала розслідувати справу — мені розповіла.

— А вона звідки знала?

— Альчеста була керівницею організації злодіїв, але потім вирішила почати своє життя спочатку.

Почалася хвилина мовчання, після якої до них підійшов лікар і сказав:

— Я продезінфікував та наклав нормальну пов'язку на поранене плече, попередньо зупинивши кровотечу.

— І що вона?

— Буде жити, у неї тілесне ушкодження середньої тяжкості в області лопатки. Вам негайно потрібно її доправити до найближчої лікарні, яка знаходиться в Алушті. Я викликав корабель, що вас туди має доправити абсолютно безкоштовно, через годину вони мають прибути. 

— Дуже вам дякуємо! — Андрій поклонився. — Скільки з нас?

— Нічого, — лікар посміхнувся. — Мені головне, щоб людина не померла, а гроші — другорядна річ. 

— Ще раз ми вам дуже дякуємо!

— Будь ласка! І на все добре! — лікар пішов.

Андрій і Адольф, попрощавшись з лікарем, вирішили піти всередину будинку. Спочатку вони хочуть зв'язати злодіїв із "Надії", а потім зламати "Комович", щоб усі, хто потрапив під дією цього пристрою, прокинулись. Відчинивши вхідні двері, вони побачили Шерлока, у якого стікала кров із рани на голові. Він тримав у руках пістолет, що був націлений на Анастасію.

— Якщо ви зробите хоча б ще один крок, то я вистрілю у неї!

— Ах ти ж скотина! Тільки но спробуй, я тебе на місці вб'ю! — Андрій підступився ближче до Шерлока.

— Я що тобі сказав!? Стій там де стоїш! — щоб Андрій зрозумів всю серйозність, Шерлок став однією ногою на живіт Анастасії, але не насмілювався зробити їй цим боляче.

— Андрій, стривай! Не підходь ближче, він може її й справді вбити! Я спробую з ним поговорити.

— І що ти мені скажеш, нещасний ти потрух!

— Чому ти відразу ж переходиш на образи? 

— Через вас я стікаю кров'ю! Ви довбані виродки! Я її пристрелю!

— Знаєш, коли я вперше тебе побачив, то в мене склалося враження, що ти аристократ із честю. Ти не лаявся, виглядав елегантно та й навіть ти не поводився, як останній щур. Наприклад, ти дотримувався останнього мого бажання, хоча міг на це плюнути та просто пристрелити мене. Але всі враження розбилися від твоїх дій зараз. Хіба людина з честю буде шантажувати ворога людиною, що наразі є безпомічною?

— Яка вона бл**ь безпомічна!? Ця курва ударила мене пляшкою!

— Не лайся! Ти зараз схожий на Панаса: такий же негідник.

— Ми ж злодії! Бути негідником — наша робота.

— Тут ти помиляєшся. Красти, захоплювати світ, знищувати ворогів з організації добродіїв — це робота злодіїв. А от нівечити невинних, шантажувати їх, знущатися з тварин вже не ваша робота, так роблять тільки найгірші виродки, що колись існували на цій землі. Але ж ти не виродок, чи не так? Ти ж не будеш спускатися аж до такого рівня?

— Якщо я це не зроблю, то ти мене уб'єш! Ти думаєш, що я не бачу, як ти ховаєш "Комович" позаду себе? — і справді, Адольф думав використати цей винахід, якщо ситуація піде не у найліпше русло.

— Не думай, що я буду так підло на тебе нападати. Це просто ще одна причина не робити тобі всяких дурниць. Я тобі обіцяю, що дозволю тобі спокійно піти, якщо ти нам не нашкодиш.

Шерлок вагався, він не знав чи можна довіряти Адольфу. Одного разу його прадідусь довірився одному Адольфу і… Ой я вам не буду розповідати цю історію, просто це надто довго і нецікаво! Але скажу коротко, після того випадку прадідусь Шерлока поклявся не довіряти Адольфам. А далі це пішло від прадіда до діда, від діда до батька, від батька до сина. Ось так і передалася недовіра до Адольфів. 

От Шерлок думав, що може вже час перервати цей ланцюг недовіри та спробувати піти.

— Добре! Я згоден, але я забираю Панаса з собою.

— На здоров'я, але знай, якщо ти спробуєш нас обманути, то помста буде пекельна!

— Я ж людина честі! — Шерлок усміхнувся.

— Забирай свого дружка та йди.

Шерлок так і зробив: він закинув Панаса на плечі та пішов. Дійшовши до дверей, він розвернувся і сказав:

— Мало не забув! На твою доброту я відплачу добротою. Нас у "Надії" повідомили, що якщо ми не виконаємо завдання, то через два дні вони нападуть та викрадуть Іларіона. Він їм потрібен за будь-яку ціну. Вони готові навіть знищити все, що він любить. Тому я раджу тобі їх випередити. Спробуй завтра ще з самого рання напасти на них. Я знаю, що це може бути нездійсненним, але ж можна спробувати.

— А звідки мені знати, що ти не брешеш? Можливо, ти хочеш загнати мене в пастку.

— Я людина честі, — Шерлок знову усміхнувся. — Я навіть не буду повертатися до "Надії".

— Чому?

— Якщо я повернуся, то покарання за моє невиконання місії буде жорстоке. Такий у нас керівник, — Шерлок зітхнув. — При Альчесті було краще.

— Набагато?

— Набагато, вона була не така жорстока, як наший новий бос.

— Скажи його ім'я.

— Джонні Джордан, ми його кличемо Джоджо, точніше, кликали. Зараз, якщо його хтось назве так, він може й убити за таке. Джонні має рожеве волосся, що сягає аж до плечей, також його риси обличчя дуже такі злі. А який він накачаний!