Розділ 28. Стрілянина

На Адольфа були націлені два пістолети, що й так хотіли влучити у саме серце.

— Якось ти швидко отямився, — Адольф не знав, що допоможе йому вибратися з цієї ситуації.

— Я не міг пропустити можливість рознести твою башку! — Шерлок, як завжди, був зі своєю фірмовою посмішкою.

— Ну так що, придурку, які твої наступні дії? — запитав Панас. — Мені вже руки чешуться, так вони хочуть тебе вбити!

— А ти не боїшся, що я встигну вистрілити у вас двох швидше, ніж ви у мене?

— По-перше, — сказав Шерлок, — ти не настільки швидкий, щоб встигнути вистрілити у нас двох першим. Так, одного ти можеш зачепити, але не двох.

— Це ми ще побачимо!

— А по-друге, ми знаємо, що, після вистрілу "Комовичем", потрібно дати йому відпочити п'ять хвилин, щоб він перезарядився. Тому навіть не пробуй нас залякати чи обманути! 

— Ну все, покидьку, тобі гаплик!

— Зачекай! Хай скаже своє останнє бажання.

— Добре! — Адольф усміхнувся. — Обговорімо расизм у сучасному світі.

— Ти думаєш, що ми такі дебіли? Ніби нам не все одно на твоє дурне бажання! — злився Панас.

— Зачекай! — сказав Шерлок, вигляд у нього був аж надто серйозний. — Взагалі-то, ми маємо поважати останнє бажання! Ми ж не якісь там нелюди без честі!

— Добре! Але знай, колись я тебе прикінчу за таку твою поведінку.

Шерлок усміхнувся. Почалася дуже енергійна та голосна дискусія, у якій кожен доводив щось своє. Було враження, що дискусія скоро перетвориться у конфлікт.

Андрій був дуже здивований та наляканий від таких подій. Хоча наразі, коли почалось обговорення, вся ця ситуація здавалася комічною. На його обличчі навіть з'явилась посмішка, але, побачивши бліде обличчя Анастасії, він зрозумів, що треба діяти.

— Стасю, — сказав Андрій пошепки. Та навіть якби він сказав голосно, його б ніхто, крім Стасі, не почув би. У них все ж таки була дуже сильна перепалка, їм не до Андрія, — нам треба діяти!

— А як? — Анастасії було лячно. Вона вже собі такого понавигадувала у себе в голові, дійшовши аж до того, що її пальці розішлють кожному родичу.

— Я ще не знаю. Можливо, спробуємо одного з них вирубити?

— Але вони занадто далеко від нас!

— Ми зачекаємо, коли вони підійдуть ближче.

Після слів Анастасії, Шерлок підійшов до них майже впритул. Він стукнув кулаками по столу й крикнув:

— А я кажу, що це не норма!

— Бачиш, він підійшов ближче, — прошепотіла Анастасія. — Діємо?

— Ні, нам потрібно ще все прорахувати, знайти чим ми будемо його вирубати, також потрібно дізнатися як ми отого іншого позбудемось. 

Вони почали обговорювати план…

Нарешті обговорення расизму в сучасному світі закінчилось. Шерлок та Адольф зробили висновок: расизм, сексизм, ейджизм, несправедливість, насильство — це повне лайно, що не має існувати в нашому світі. На жаль, Панас не погоджувався з такими висновками. Але вони одноголосно згодилися, що росіяни — лайно собаче.

— Отже, — сказав Шерлок, — ми твоє останнє бажання виконали, тому ми можемо спокійно тебе вбивати, але я ще хочу дещо додати. Якщо ми вже заговорили про витрачену електроенергію для очищення 2 кілограм міді анодом, коли процес відбувається за напруги 0,5 вольт, а в самій міді знаходиться 12% домішок. То ми можемо за першим законом Фарадея знайти…

— Давай! — крикнув Андрій.

Анастасія взяла зі столу пляшку вина та вдарила нею Шерлока по голові.

— Ах ти ж курва! — крикнув Панас. Його переповнювала лють, він навіть не думав, що вони можуть на таке наважитися.

Панас вистрілив у Анастасію, його куля влучила в праве плече. Анастасія скрикнула від болю.

— Стасю! — Андрій її встиг підхопити, коли вона падала. 

Адольф розумів, що не потрібно стояти на місці, а треба діяти. Він вистрілив у Панаса, який, після влучання лазером, упав непритомний. 

— Так тобі й треба!

Адольф підбіг до Андрія, який, сидівши на колінах перед Анастасію, плакав.

— Це все через мене! Якби не мій довбаний план, то б у неї ніхто не стріляв! 

— Що з нею? — запитав Адольф.

— Не знаю! Мабуть, больовий шок. Ох, який я дурень! Вибач мені, Стасю, вибач!

— Хіба такі симптоми при больовому шоку?

— Та звідки мені знати!? Виклич краще швидку!

— А тут є швидка? Хай там як, я побіжу допитаюся в місцевих.

Адольф побіг у селище, а Андрій так і лежав на землі, виливаючи тонну сліз зі своїх очей…