Розділ 27. Злочинця розкрито!

— А чого Вася лежить на землі? — таку картину Адольф не очікував побачити.

— Поки вас не було, багато чого сталося… — сказав Андрій, обнімаючи Стасю, яка, коли побачила Адольфа, перестала плакати та кинула розбиту пляшку на землю.

— Добре, з цим розберемося потім, а зараз сядьте на місце. Я поставлю вам кілька питань, що вже остаточно підтвердять мої здогадки.

Всі сіли на свої місця, а Вася так і продовжував лежати на землі.

— Отже, слухайте, коли ви двоє і Вася потрапили на острів, — Адольф уважно розглянув лежаче тіло. Було не важко зрозуміти, що тут була якась бійка, під час якої Васю ударили по голові. На щастя, він живий, але судячи з того, що в руках в Анастасії була розбита пляшка, все могло закінчитись летально, — вас хтось зустрічав?

— Ні, — сказав Андрій. — Ми самі пішли до будинку.

— А звідки ви знали який саме вам потрібен будинок?

— Нам сказав капітан лайнера.

— Отож я мав рацію.

— У чому? — запитала Анастасія. — Ви знаєте хто вбивця?

— Я знаю, але зачекай трішки, я ще маю поставити кілька питань, які ніяк не допоможуть нам розгадати вбивцю, бо я вже давно його визначив. Я їх задаю просто так, щоб якнайдовше потримати інтригу. Отож, питання, — хоча Адольф і ставить питання всім, він знає та сподівається, що буде відповідати Андрій. — Коли ви зайшли всередину будинку, хтось був уже всередині нього?

— Ні, нікого не було, навіть офіціантів. Уся їжа та напої вже лежали на столі, коли ми прийшли.

— Тепер питання до всіх. Ви знаєте один одного? Ну хоча б, можливо, десь в новинах когось бачили з присутніх?

— Ні.

— Ні.

— Ні, брате мій.

— Тепер останнє питання, яке я задам вам, Жасмине.

— Я вас слухаю, неперевершений детективе Адольфе.

— Не треба аж так мене називати, — Адольф усміхнувся. — Коли ви останній раз ходили в магазин?

— Учора я ходив, браття мої, до нашого незабутнього магазину, що знаходиться за дві хати від цього будинку.

— На цьому питання закінчились. Починається оголошення злодія.

— Так хто вбивця?

— Хто вбивця я не знаю, але я знаю хто злодій. Я не можу стверджувати, що він когось вбивав.

— Та не жартуйте ви вже зі Стасі. Будь ласка, оголосіть швидко.

— Добре, вбивця…

— Зачекайте! — занепокоєно крикнув Андрій. — Де мій блокнот? Поверніть його мені, будь ласка, а то я не зможу закінчити рукопис!

— Тримай, — Адольф віддав блокнот. — Там ще є і моя писанина, у якій я зазначив ще більш давні події про які ти не написав.

— Це круто! Але ви серйозно там сиділи більш як три години й писали…

— Ви вже скажете хто вбивця!? — не витерпіла Анастасія.

— Звичайно! Отже, у нас тут не один винний, а двоє.

— Двоє!?

— Двоє!?

— Двоє, брате мій!?

— Так, і один з них це капітан корабля!

— Капітан корабля? — Анастасія такого не очікувала. Усі сиділи в повному здивуванні, ніхто з них не здогадувався, що милий капітан може бути злочинцем. — А як ви дізналися?

— Про це я розповім потім, — Адольф оглянув всіх присутніх у цій кімнаті. — А зараз я оголошу другого злочинця, який знаходиться у цій кімнаті. Які у вас є версії?

— Навіщо це? Чому не можна відразу ж сказати хто? — Анастасія цього не розуміла.

— Мені просто цікаво. То як гадаєте?

— Ви? — пожартував Андрій.

— Ха-ха, був би крутий сюжетний твіст. Але ні. Що ж до вас, Анастасіє, як ви гадаєте?

— Мені важко відповісти…

— Ну то й не відповідайте! А я хочу почути вашу думку, шановний мере.

— Ну-у-у, браття мої, мені теж важко відповісти.

— А ви переборіть ту важкість і, будь ласка, дайте відповідь.

— Не знаю, шановний детективе.

— Отже, другий злочинець — так званий Жасмин Єгорович!

— Що ти таке кажеш, брате мій!?

— Переставай так говорити по-ідіотському! Я знаю, що ти не справжній мер! Ви його позбулися.

— Ах ти ж виродок! Як ти дізнався!? — голос Жасмина погрубішав.

— Це було простіше простого! Андрію й Анастасіє, слідкуйте за ним, щоб він нічого не утнув!

— Добре.

— Слідкувати? А якщо він щось утне й нас всіх повбиває? — Анастасія боялася.

— Стасю, — Андрій взявся за її руку та прошепотів: — Не бійся, поки я з тобою, то він тобі нічого поганого не зробить. 

— Настав час вам розказати як я прийшов до цього висновку.

— Зачекай! Дай я візьму блокнот, щоб записати все.

— Дивись за Жасмином! Тільки слідкуй, більше нічого іншого не роби!

— Але…

— Не бійся, у мене пам'ять не три секунди, тому я тобі потім все переповім. Отже, слухайте! Коли я пішов на кухню роздумувати хто ж злодій, мені стало зрозуміло, що, якщо я прочитаю всі події, мені буде легше оцінювати цю справу. Тому я почав писати, на це я витратив понад годину. Прочитавши свою й Андрієву писанини, я побачив кілька неточностей:

Перша: капітан лайнера перших доправив сюди вас, а далі поплив по нас. Тобто, він цю місцину бачив хоча б тоді, коли привіз вас. Але він мені сказав, що ніколи не бачив цей острів.

Друга: при зустрічі зі мною та Іларіоном, Жасмин сказав, що не очікував когось на вечірці не з острова, але тоді ви вже сюди приїхали. Я не вірю, що мер невеличкого острова не знає хто сюди прибув. А навіть якщо знав, то я не вірю, що Жасмин до вас не підійшов раніше, щоб привітатися з вами. Він це зробив тільки тоді, коли ввійшов у цей будинок разом із нами. Хоча в нього було купу часу з вами привітатися, а точніше чотири години. 

Ще є купа інших неточностей, але вони були помітні навіть з неба ще з самого початку, тому я й не буду про них розповідати.

Як я зрозумів, Жасмин разом з капітаном провернули дуже хитрий трюк. Коли ми тільки зійшли на сушу, нас зустрів "мер" та почав нас заговорювати так, що ми аж забуваємо забрати речі. Поки ми розмовляємо, капітан ховає сумку з винаходами та каже нам, щоб негайно забирали речі, бо він спішить. Я, звичайно, хочу якнайшвидше забрати сумки та піти. Через поспіх я забираю сумки, не дивлячись чи я прихопив усі. І після того, як я спускаюсь з лайнера, нас починає підганяти ще й Жасмин, бо нібито вечірка скоро почнеться. Також тупо те, що ви просто по-дурному викрали сумку. Я ж це міг побачити та почати її шукати. Краще б усі винаходи забрали зі сумки, а замість них хоча б каміння накидали б.