Розділ 26. Сутичка

Сидячи за одним столом з Василем та Жасмином, Анастасія хотіла якнайшвидше покинути їх. Вона вважала, що вони якісь злі. Будь-хто з них може зараз дістати пістолет та вбити всіх їх. Звичайно ж, такого не станеться (можливо), але Анастасія думала інакше. Серед цих людей тільки Андрій її не лякав. Коли він підійшов до неї та запропонував познайомитися, вона спочатку злякалась та спантеличилась одночасно, але все ж таки від Андрія віяло добром, тому вона погодилась. Виявилося, що між ними є багато чого спільного. Анастасія ще ніколи не була такою радісною при розмові з кимось, такий приплив щастя та спокою вона відчувала тільки тоді, коли вона була разом із Рексом.

— Та де ж він? — Андрій вже втомився чекати. — Вже цілих три години пройшло, а його досі й немає!

— Мо' він тамо бухає. 

— Василю, не говори байок!

— Ну а що? Та він просто хтів прокарабкаться до кухні по горілку! Я правий!

— Та про що ти таке говориш? Яке ще бухати!? Він зараз розслідує злочин! Не всі думають тільки про горілку, як от ти!

— Шо ти телепаєш! — Вася розізлився. — Ти хочеш помахаться?

— Заспокойся! — Анастасія не могла більше терпіти. — Ти, Василю, розумієш, що нас всіх можуть вбити! А ти ще хочеш побитися! Все, я не витримую! — Анастасія піднялася зі стільця.

— Шо ти такоє бабо робиш!? Він зказав нам сидить та нє подніматись!

— Ти можеш себе пристойно поводити? — сказав Андрій. — Ти знаєш словосполучення "культурна поведінка"?

— Ти се до чому?

— Я кажу, що ти бидло!

— Браття мої, заспокойтеся! Ми ж інтелігентні та здорові люди. Чом би вам, благородний Андрію, не заспокоїтися.

— Ви це мені кажете? Що ж я таке зробив, що ви тільки на мене звернули увагу!?

— Ви, всевишній Андрію, почали зневажливо ставиться до пана Василя, який вас аж ніяк не ображав. Тому, будь ласка, введіть себе нормально, — після такого сказаного мером, Андрій був готовий влаштовувати бійку проти тих двох, як він сказав, пришелепкуватих. Жасмин подивився на Анастасію й сказав: — А ви, люба пані Анастасіє, сядьте, будь ласка. Як казав наш прекрасний детектив Адольф, нам потрібно сидіти та не вставати.

— Як мені просто тихо сидіти, якщо ви можете зараз один одного повбивати! І що це взагалі за правила такі: "Не вставати"? Так же ж буде легше нас убити!

— Єй ти, бабо пазорная, ти чула, шо тобі зкасали? Сіла!

— Та завали ти своє патякало! — Андрій встав та підійшов до Анастасії. — Хто тобі, дурний селюче, дозволив її ображати.

— Та йа бачу, шо ви хочете получить по пиці! — Василь встав та підходив до Андрія з Анастасією.

— Тільки но спробуй! — Він хотів уже комусь розбити носа. Жартую, не комусь, а Васі. Поки Андрій готувався до бійки, він обернувся до Анастасії та сказав: — Анастасіє, краще відійди, про всяк випадок, щоб цей Козел тебе не зачепив.

Анастасія послухалась, але її нервовий стан був уже на грані. Дивлячись, як спочатку Вася ударив Андрія по пиці, а той у свою чергу вдарив Василя в живіт. Все ж таки її нервовий стан ту грань перетнув. Вона взяла зі столу пляшку вина та розбила її об стілець. Тримаючи в руках розбиту пляшку, вона закричала:

— Якщо ти зараз же не сядеш на місце, Васю, то я тобі твою горлянку переріжу!

— Ти шо зкасала, с**о!? Я тебе на ноль помножу!

Поки Вася був зайнятий погрозами в бік Анастасії, забувши про бійку. Андрій взяв стілець та вдарив ним Василя по голові. Після такого удару, той впав непритомний на землю.

— Ти просто неперевершена, Стасю! — сказав Андрій, щиро радіючи тому, що він зміг вирубити Васю.

— Я? — вона зніяковіла, її ще ніхто не називав Стасею.

— Так! Ти не злякалась, а взяла в руки зброю та хотіла спробувати його втихомирити, лякаючи його.

— Я йому не хотіла нашкодити, — Анастасія була налякана, вона розуміла, що, якби Вася підійшов до неї, могла його вбити. Уже раз вона вбила людину, після чого її запроторили у психіатричну лікарню "Надія". Анастасія не хотіла туди повертатися, більше ніколи.

— Не бійся, — Андрій підійшов до Стасі та взяв її за руку. — Ти нікому не зашкодила та й нічого поганого ти теж не зробила.

— Я могла його вбити, якби він підійшов би до мене ближче! — по щоках Анастасії потекли сльози.

— Ти б нікого не вбивала. Твоєї вини немає, все гаразд. Головне, що ти ціла і здорова, — я дивуюся поведінці Андрія. Від нього я точно не очікував, що він почне так добре підбадьорювати Стасю.

— Справді?

— Справді.

Анастасія обняла Андрія, пригорнувшись до його грудей, вона не стримувала сльози.

— Ви, браття мої, причмелені, — Жасмин зрозумів, що вже йому не хочеться наказувати поводитися нормально цим двом.

Жасминову фразу ніхто не слухав, бо зненацька у кімнату зайшов Адольф й крикнув:

— Я розгадав!