Розділ 22. Лайнер “Надія”

Коли Іларіон запропонував Адольфу поїхати на з'їзд винахідників, той відразу ж погодився. Ви мені скажете: "Звичайно ж погодився! Він же ж під дією "Задобрювача 007"!" А я скажу: "Ви що, говорите із книжкою!?" Жартую, насправді ви матимете рацію, але я не сказав би, що аж на сто відсотків. Все ж таки Адольф погодився, бо це звучить цікаво. Хтось може подумати, що це якось нудно, але ви просто не бачили краєвиди Тваймасту. Адольф також не бачив, але його дід любить, тобто любив розповідати, як він в сорок першому році з того острова комуняк виганяв. "Той острів такий красивий! Всюди ростуть неперевершені квіти, яких більше ніде немає! А які там неймовірні дерева! Ну хоча б було прекрасно там, де не було комуняк, бо ті виродки ту красу просто нищили! А щоб вони всі повиз…" — розповідав Джейк своєму внукові, коли той був ще дитиною. Адольф любив слухати історії дідуся, але дечого не розумів. Джейк, бувши англійцем, приїжджав в Україну, щоб приєднатися до повстання? Він же ще тоді навіть не народився! Ми вже в нього про це не зможемо запитати.

Отже, Іларіон з Адольфом поїхали на таксі до Русалкового району. Русалковий район — один великий порт, у якому... Чи ви це все знаєте? Буду думати, що ви дуже добре поінформовані про цей район, тому я не буду щось про нього розповідати. 

Наших героїв вже чекає невеличкий, але розкішний лайнер, який їх має відвезти до Тваймасту. Біля лайнера стояв сам капітан судна. Він був високий та мав стильну капітанську борідку, що прям говорила: "Це капітан, тільки капітани носять таку бороду". Побачивши Іларіона з Адольфом, він сказав:

— Який я радий вас бачити, панове! Ми вас давно чекали.

— Добрий день, — сказав Іларіон. — Ви пливете до Тваймасту?

— Звичайно! — усміхнувся капітан. — Звичайно! Наше завдання — доправити вас до Тваймасту. Тому прошу, панове, на борт!

Коли наші герої у супроводі капітана піднялися на палубу, Адольф поцікавився:

— А у вашого корабля є назва?

— Звичайно ж є! — капітан посміхнувся. — Цю прекрасну крихітку звати "Надія"

— "Надія"? — на цей раз усміхнувся Адольф. — Я інколи не розумію, хіба не має й інших назв? Усюди я бачу Надію та надію. Таке враження, що у людей ту надію відбирають, щоб потім нею назвати свій заклад або якийсь транспорт.

Капітан мовчки проігнорував все сказане Адольфом.

— Ми вже можемо вирушати? — запитав капітан в Іларіона, бо щось йому не дуже хотілося говорити з Адольфом, після такого сказаного ним.

— Ви у нас питаєте? — здивовано запитав Іларіон.

— Звичайно ж у вас! — капітан знову посміхнувся. — Ми спеціально маємо доправити тільки вас і нікого іншого, тому все залежить тільки від вас.

— Доправити тільки нас? Я такого навіть не міг очікувати.

— То що?

— Поїхали!

— Взагалі-то попливли, — сказав Адольф, але він був проігнорований усіма.

Як виявилося зі слів капітана, подорож буде доволі коротка. Вони будуть на місці десь приблизно через 2-3 години. Ну й не дивно, бо цей острів знаходиться недалеко від Криму. А як ми знаємо Від Наштайну до Криму лиш нічого, бо вони є сусідами

Нашим героям плавання здалося якимось нудним, але вишуканим. Таким вишуканим, що від нього задоволення можуть отримати лиш якісь багаті аристократи чи ті, хто хоче прикидатися ними. На щастя, в наші герої отримують задоволення по іншому, що ми вже могли помітити.

Давайте я швидко розкажу про їхнє двогодинне перебування на лайнері, щоб відразу ж перейти до найцікавішого. Іларіон з Адольфом встигли за цей час поїсти, пограти в слова, поїсти, поспати та знову ж пограти в слова.

—  Демілітаризація, — сказав Адольф. — тобі на Я.

— Знаю, дай подумати, — після хвилини роздумів, Іларіон викрикнув: — Ясновельможність!

— Чудово сказав! Трансцендентність.

— Ого! А я скажу…

Їхню гру в слова перебив капітан, що тільки но зайшов у каюту до наших героїв.

— Ми вже допливаємо! — він сказав це знову ж з усмішкою на обличчі.

Іларіон з Адольфом вийшли на палубу. Вони побачили острів, що знаходився метрів зо двісті від корабля. Після такого видива, Адольф обурено чи запитав, чи сказав, я не зрозумів:

— І ось це такий острів!?