Розділ 19. Штаб-квартира "Надія"

Перед Іларіоном і Адольфом красувалась висока споруда. Вона мала приблизно 7-8 поверхів. Багатоповерхівка виглядає дуже по-модерніськи, але перший поверх у стилі бароко. Дуже дивне поєднання, особливо, коли стіни першого поверху зроблені з червоного дерева та мають затоновані вікна, а наступні створені з газосилікатних блоків, поверх який приліпили шпалери (модерністські шпалери), та мають просто величезні вікна. Така споруда смішить і жахає водночас.

Адольф уже п'ятий раз оглянув будівлю, у яку йому з Іларіоном потрібно буде пробратися. На цей раз він звернув увагу на вивіску, що була прибита двома цвяхами до стіни:

— Іларіоне, подивись, тут написано: "Штаб-квартира "Надія", яка є сховком найлютіших злодіїв у всьому Наштайні. Без стуку не заходити!" — Адольф згадував. — Згадав! Це ж штаб-квартира "Надія", яка є сховком найлютіших злодіїв у всьому Наштайні! Скільки вони зла виробляють! Якщо чесно, у них щось виходить не дуже, але хоча б вони стараються. Та попри їхню недолугість, нам потрібно бути дуже обережними.

— Це штаб-квартира? А я думав, що це якийсь елітний бордель, — Іларіон задумався. — Побудувати штаб-квартиру на вулиці Божественній — хороша ідея. Ніхто й не додумається, що поміж борделів та барів може бути щось інше. Можливо, мені теж треба було так зробити.

— То що ми будемо робити? — запитав Адольф. — Це місце небезпечне.

— Не бійся, бо й самому страшно, — ну хоча б чесно. — Ходімо всередину!

Незважаючи на маленький страх, вони зайшли всередину. Іларіон з Адольфом не очікували побачити з десяток людей, що вбрані в чорне.

— Привіт? — сказав Іларіон.

Ці люди дістали пістолети та націлились на наших героїв. Та Адольф не розгубився, він дістав винахід "Захищувач, хороший" та активував його. Іларіона з Адольфом стало захищати силове поле. У ту ж мить у наших героїв полетіло з десяток куль, які були успішно відбиті щитом. Іларіон зрозумів, що треба тікати. Він взяв Адольфа за руку й крикнув:

— Біжимо!

Вони вибігли зі штаб-квартири та забігли за ріг, щоб сховатися.

— Нам треба план, — сказав Іларіон, важко дихаючи.

— Ти тільки зараз це зрозумів? — Адольф теж важко дихав.

— Краще пізно, ніж ніколи, — посміхнувся Іларіон.

Відпочивши, наші герої придумали найкращий та найоригінальніший план — використати винаходи. Вони побачили, що у штаб-квартирі відкрите вікно. Іларіон з Адольфом кинули у вікно "Бомбочку, але не для ванни" та почали чекати.

— Один…

— Два…

— Три…

— Чотири…

— П'ять!

Вони почули крик людей, а один лисий та м'язистий чоловік вилетів, разом із піною, з вікна до Іларіона з Адольфом. Наші герої не змогли стримувати сміх, вони сміялися цілих три хвилини. Коли їхній сміх затих, то вже й піна спала.

— Ну що, ходімо? — запитав Адольф.

— Ходімо.

Коли вони зайшли всередину, то побачили, що всі ці люди в чорному лежать непритомні на землі.

Всередині "Надія" виглядає так само як і назовні. На першому поверсі також все було дерев'яне: стіни, столи, шпалери, стенди, барні стійки і т.д.

Іларіон з Адольфом побачили ліфт, біля якого був приклеєний аркуш, на якому щось написано. Підійшовши ближче до нього, Адольф прочитав:

1 поверх: Фоє.

2 поверх: Їдальня.

3-5 поверхи: Офіси.

6 поверх: Бібліотека.

7 поверх: Керівництво.

— Нам треба до керівництва, — сказав Адольф.

‪— Ну то ходімо! На щастя, можемо відразу поїхати на ліфті до керівництва, а не проходити усі поверхи по черзі.

Вони викликали ліфт. Та стали чекати. Одна хвилина, дві, три…

— Де він? — нетерпляче запитав Адольф.

— Можливо, зламався? — сказав Іларіон 

— Може бути.

— Треба знайти інший спосіб дібратися на сьомий поверх.

Тільки но вони захотіли піти, як двері ліфта відчинилися. Звідти вийшли два чоловіки (мужні та в чорному одязі, звичайно).

— Добрий день! — сказав їм Іларіон.

— Добрий! — відповіли чоловіки.

Вони вийшли з ліфта, а наші герої туди заскочили.

— Стривай но! — сказав чоловік в чорному, коли побачив непритомні тіла своїх колег. — Хто ви такі?

Іларіон знервовано натискав кнопку закриття дверей.

— Ви злодії! — крикнув інших чоловік в чорному.

— Хто б казав! — крикнув їм Адольф.

Чоловіки побігли до ліфта, щоб врізати кільком пикам, точніше, двом. Але двері ліфта виявилися швидшими, ніж їхні бажання сотворити насильство.

— Ми тут у безпеці, — сказав Іларіон. Після цих слів, чоловіки в чорному почали стукати у двері. — Але все ж таки треба нам якнайшвидше валити звідси.

— Стоп! — раптово та спантеличено крикнув Адольф. — Чого тут можна піднятися тільки на другий поверх?

І справді, там були тільки кнопки першого та другого поверхів, закриття та відкриття дверей і більше нічого.

— Це дивно, — сказав Іларіон.

— Буду надіятись, що нам не потрібно буде проходити кожен поверх у цій штаб-квартирі.

— Значить, піднімаємось на другий? — запитав Іларіон.

— Так, але нам треба план…

Двері ліфта відкрились, на які ніхто не дивився, бо всі були зайняті поглинанням їжі. Іларіон з Адольфом вийшли тихо з ліфта, їх ще досі ніхто не побачив. Вони пильно оглянули їдальню.

— Дивись! — прошепотів Адольф. — Там є ліфт!

Ліфт знаходився на протилежному боці від цього ліфта.

— Нам треба пройти тихо, — сказав Іларіон.

Вони дійшли до середини кімнати та дуже рішуче йшли далі, але, на жаль, Адольфу зачухався ніс, тому він чхнув. Всі люди в їдальні одразу затихли та подивилися на Адольфа й Іларіона.

— Будь здоровий! — сказав Іларіон.

— Дякую! Йдемо по плану?

— Йдемо по плану.