Розділ 15. Побачення

Адрухівський район — найгарніший район у всьому світі. Його можна назвати суцільним парком. Там немає ніяких будівель, тільки рослини, мила бруківка та невеличке озерце. Якось і не віриться, що поряд із ним знаходиться район, який переповнений борделями. Їх розділяє тільки миленька триметрова стіна. Якщо чесно, то вона тільки з одного боку красива. З іншого вона вся розмальована всякими графіті, які навіть добре не роздивишся через шар бруду.

Мені вас дуже жаль, якщо ви не бували в Адрухівському районі, бо ви не споглядали за дуже красивими рослинами. Вони ще й розділені на підгрупи та розташовані по фен-шую. Там навіть є рослини, що внесені в червоні книги України, Німеччини, Мадагаскару, Османської імперії та Антарктиди.

Адрухівський район — найбільш захищений район. Там розміщується сотня камер та з десяток охоронців. Якщо ви там насмітите, то повинні будете сплатити штраф у розмірі 665 тисяч українських гривень. А якщо, не дай Боже, зламаєте рослину, то вам потрібно буде тікати з країни, бо ви не зможете сплатити штраф у розмірі 8 мільйонів українських гривень.

Незважаючи на такі великі штрафи, Іларіон все ж таки повів Ірину до Адрухівського району. Ця прогулянка була найпрекраснішою у житті цієї солоденької парочки. Вони аж цілих дві години гуляли поміж рослин. Хоча любчики пройшли багацько кілометрів, вони не змогли подивитися навіть половину всіх рослин у цьому парку, але домовилися, що сюди завітають ще кілька разів пізніше.

Після виснажливої прогулянки Адрухівським районом, вони поїхали на таксі додому до Іларіона. Там вже їх чекав ведмедик Степан і стіл, на якому були солодощі, шампанське, вино, коньяк та безалкогольне пиво. Видно, що Іларіон добре підготувався. 

Коли вони ввійшли у дім, Іларіон відвів Ірину у свою кімнату. Потрібно віддати Захаровичу належне, бо він прибрав увесь будинок та створив романтичну атмосферу. Ірина сіла на ліжко, а Іларіон запалив свічки, що стояли по всій кімнаті, та вимкнув світло. Постіль, штори, шпалери та навіть повітря були просякнуті кольором витонченості почуттів, що вражає зіниці очей та збуджує уяву і не тільки її. Іларіон присів біля Ірини та налив собі та їй вина. Вони двоє сиділи, притуляючись один до одного, та насолоджувалися цією миттю. Раптом Ірина перервала цей романтичний момент.

— Можеш, будь ласка, принести води, мій котику?

— Чекай, моя рибко, я зараз прийду, — сказав Іларіон, встаючи з ліжка.

Він пішов на кухню. Іларіон був на сьомому небі, хоча їх було тільки п'ять. Набравши води, він пішов назад до Ірини.

— Тримай, моє вовченя. — Іларіон дав своєму вовченяткові води.

— Випиймо знову! — Сказала Ірина, коли випила склянку води.

Іларіон сів біля Ірини, поцілував її у щічку та випив вина. Раптом у нього почало темніти в очах. Він упав на ліжко непритомний.

— Іларіоне, ти мене чуєш? — запитала Ірина та почала трясти свого котика. — Іларіоне, отямся!

Коли вона не почула ніякого відгуку, то вирішила залишити Іларіона, щоб він проспався. Ірина увімкнула світло та побачила на столі біля шафи листок. Вона взяла його в руки та, прочитавши, зрозуміла, що вірш, який написаний на листкові, присвячений їй.

— Доволі мило, — сказала Ірина та пішла.