Розділ 8. Психолог не завадить

Якщо подивитися на кількість психологів в одному квадратному кілометрі в Наштайні, то можна подумати, що це містечко доволі таки пригнічене й сумне, але це не так. Просто в Наштайні кожна людина може назвати себе психологом, а люди їй повірять. Навіть не потрібні всякі дипломи, сертифікати, подяки. Головне, сидіти із серйозним обличчям та вдавати, що ви слухаєте свого клієнта. Якщо ви захочете не вдавати, а по справжньому слухати, то почуєте всякі дивакуваті та дитячі проблеми: когось назвали блазнем, хтось впав та забруднив свій улюблений піджак, когось кіт подряпав, хтось у 1999 році не так відповів кривднику, комусь не сподобався гороскоп. Наштайнівці (або наштайники, або наштайнята, або ще якось, я не знаю) обожнюють ображатися на всяку дурню.

Іларіон Захарович сидів у кабінеті психолога та розказував про своє дитинство. Він дуже довго шукав якісного психолога та нарешті знайшов. Навпроти нього сиділа дівчина з довгим та білим волоссям. Вона його уважно слухала та щось записувала собі у свій блокнот. Ця психологиня вважалась найкращою у всьому Наштайні. Вона мала тільки позитивні відгуки від клієнтів.

Іларіон, коли виливав душу психологині, почувався дуже сумно, але й водночас він був сердитий на весь світ. Захарович уже почав розповідати про Адольфа та свої винаходи, але він побачив посмішку на обличчі психологині. Іларіон обурився з такої поведінки:

— Ви з мене смієтесь?!

— Ні! Чому ж я маю з вас насміхатись? — посмішка так і не зникла.

— Ви мені не вірите! — Іларіон сильно обурився. — Я вам розповідаю про свої переживання, а ви з мене смієтесь! За що я віддав стільки грошей?! — він заплатив дуже багато. — Я хіба планував свої збереження викинути на вітер?! Я хотів, щоб мені допоміг професійний психолог! Ви мене взагалі слухаєте? — Іларіон відібрав у неї блокнот. Він побачив, що там намальовані квіточки й ніяких записів про нього. Психологиня засоромилась. — Ти навіть не стараєшся мене слухати! Нахіба мені такий психолог?! У тебе хоча б сертифікати є? Звичайно ж немає! Ти ж не психологиня, а просто шахрайка!

Іларіон Захарович пішов із її кабінету, грюкнувши дверима, а психологиня так і залишилась сидіти в кріслі, малюючи квіточки в блокноті.

Адольф прогулювався вулицею Лесі Українки. Йому дуже подобалося там гуляти, а ще на цій вулиці живе Іларіон Захарович. Він зайшов у ресторан “П’яний абрикосик”, щоби поїсти смачненької картоплі по-селянськи та чизбургер. Після того, як Адольф зробив замовлення, офіціант приніс не тільки картоплю із чизбургером, а і якусь записку.

— Цю записку вам передав Іларіон Захарович, — сказав офіціант.

Це була вже не перша записка від Іларіона, яку він сьогодні отримував. Спочатку йому передала записку незнайома бабуся в парку, потім у магазині, на пляжі, у туалеті, на пошті, а тепер ще й у ресторані.

“Привіт, Адольфе!

Приходь сьогодні до мене додому о 16:39, бо я готую злий план.

Від Іларіона."

— Це чудово, — промовив усміхнено Адольф, — це просто чудово.

Тільки но Адольф відчинив двері, а в нього вже Іларіон встиг вистрілити лазером, але Адольф у нас майже супермен, тому він ухилився. Одного разу, Адольф зміг уникнути кулю, якою він вистрілив у себе з пістолета. Нащо він це робив? Я не знаю. У нього питайте, а не в мене. Отож, після того, як Адольф зміг уникнути зіткнення з лазером, він запитав у Іларіона:

— Що ти таке робиш?

— Ах ти ж! Як ти ухилився? — Іларіон не відійшов від усіх тих подій, що з ним сталися за останніх два тижні, тому він був знервованим та злим. У нього в руках був винахід, що схожий на пістолет.

— Я і не таке можу.

— Тепер доведеться чекати 5 хвилин, щоб воно знову зарядилось, — засмутився Іларіон.

— Ну то давай чаю вип’ємо.

Іларіон погодився випити чаю. Вони пішли до кухні та почали своє чаювання.

— Чому ти такий невеселий? — запитав Адольф.

— Після того, як я сходив до психолога, я зрозумів, що всі люди до мене ставляться погано! Вони всі прогнили, люди думають тільки про себе, на нас їм начхати! Тому я створив “Задобрювач 007”. За допомогою нього людина, що не змогла уникнути лазер, стане до мене добрішою доти, доки пристрій цілий. Но є одна єдина проблема — перезарядження. Треба дуже довго чекати. Но це я потім покращу, а зараз я хочу, щоб ти став добрішим до мене.

— Тому ти мене й покликав?

— Так

Наступні чотири хвилини вони обговорювали президента США. За цей час “Задобрювач 007” встиг зарядитися. Іларіон неочікувано вистрілив у Адольфа. На цей раз він не зміг ухилитися. Адольф засвітився зеленим світлом та застиг на хвилину, а далі, як нічого й не бувало, продовжив пити чай.

— Щось нічого не сталося, — сказав весело Адольф.

Іларіон розізлився, бо винахід не спрацював, та почав бити посуд.

— Пішов звідси геть! — крикнув Іларіон.

— Ти мене виганяєш? — засмучено запитав Адольф.

— Пішов звідси!

Адольф сумний пішов до виходу. Він відчинив двері та сказав:

— Прощавай, мій двоюрідний брате! — Адольф пішов.

Іларіон залишився сам. Він лежав на землі та плакав, а навколо нього лежав розбитий посуд.