Розділ 3. Пікнік

Вітер тихо співав листям дерев колискову, від чого ті похитувалися з боку в бік, потроху засинаючи. І ось один листочок не зміг опиратися пісні, він заснув, кружляючись та опускаючись униз. Його підхопила у свої дрімучі обійми озеро, яке прям сяяло від палких дотиків сонця. Листок впевнено, але повільно, рушив за течією, у пошуках спокою. Цей краєвид просто неперевершений.

Це місце ідеально підходить для пікніка. Тому й не дивно, що Іларіон Захарович опинився саме тут. Він сидів на покривалі, яким він постелив землю, а поруч із ним був його вірний друг Степан. Але я не знаю, чи можна плюшевого ведмедика називати вірним другом. Це виглядало якось жалюгідно: Іларіон сидів самотній зі своєю іграшкою, яку він обожнював. Він розмовляв зі Степаном, бо більше не було з ким, а також, тому що ведмедик його слухає, не ображає, любить…

— Все навколо таке красиве, — сказав Іларіон Степану, — шкода, що нам більше немає з ким цією красою поділитись.

Вони просто сиділи на покривалі та мовчали.

— Як же мене дістали оці всі люди! — раптово крикнув Іларіон, — Їм не все одно, що я ношу, що я їм, що я роблю. Вони думають тільки про себе! Та ще й, на жаль, мені немає з ким поділитися моїм горем, лише з тобою, але це не те. Не подумай, що я тебе не поважаю, але ти просто не дуже говіркий.

Степан уважно слухав свого друга.

— Так нудно, навіть Адольфа вже тиждень як ніде немає, хоча він мені недавно казав, що ніколи мене не кине аж на цілий день. Але він з’являється тільки тоді, коли я створюю якийсь прилад. Приходить, ламає, а потім іде. Хай би хоча б раз просто так прийшов! — Захарович похмурнішав. — І взагалі, як він мене завжди знаходить? Звідки Адольф знає, що я створюю нові винаходи? Уже цілих два місяці я створюю пристрої, надихаючись своїми проблемами, а він завжди в останню мить руйнує їх! Він до мене приходить, як на роботу! Та втім це дає мені ще більший стимул творити. Але і водночас Адольф ламає моє творіння! Але що я очікував? Ми ж просто вороги, які б’ються, конфліктують, зраджують…

Степан упав на коліно Іларіона.

— Хоча б ти мене не зрадиш. Не то що моя колишня дівчина Альчеста! Ми ж тільки недавно розійшлися, трішки більше двох тижнів тому, а вона вже із кимось іншим! Альчеста думала, що я не знаю, що вона зустрічається з іншим хлопцем. Ти ж там сидиш на протилежному березі озера! Між нами відстань тільки два кілометри, але тобі все одно! Сидиш там із хлопцем, а мені раніше казала, що ти тільки мене кохаєш.

Стало на душі якось сумно.

— Казала, що кохаєш, а коли в мене з’явилася наснага створювати винаходи, то ти мене покинула. Тільки но я познайомився з Адольфом, ти мене покинула!

Іларіон дістав із кишені свого білого халата бінокль, який був трішки перероблений.

— Я тобі помщуся за те, що ти мене кинула в найважливіший для мене момент життя! Я за тобою, моя кохана, стежу. Мій “Бінокль 4000 км” може показати твої блакитні очі, усі твої волосинки та навіть усі твої молекули.

Іларіон побачив через свій пристрій, що Альчеста зі своїм хлопцем сиділи на землі та щось жваво обговорювали.

— А мій винахід “Всмоктувач за 9,99” зруйнує нанівець твоє романтичне побачення! Він вбере в себе всю воду з озера та зіпсує всі твої плани, які ти вже там у своїй голові прокрутила сотню разів! Хотіла вийти за нього заміж? Хотіла мене проміняти на нього?. Без красивого озера твій настрій зіпсується, через що ти більше не захочеш піти з ним на інші побачення. Після того як ти підеш самотня додому, я поверну всю воду назад, бо я, звичайно, злий, але ж не звір якийсь.

Степан радіє за Іларіона. Йому дуже подобаються моменти, коли Захарович жваво розповідає про свої винаходи та плани.

— Після того, як мій план спрацює, то ми з тобою, Степане, з’їмо по бутерброду і вип’ємо літр соку!

Степан радів, Іларіон радів, я радів, а також ви радійте. Захарович підійшов до озера, кілька хвилин постояв, думаючи чи точно варто це робити, та зайшов по пояс у воду. Він натиснув кнопку на пульті дистанційного керування “Всмоктувачем за 9,99”. Нарешті! Після стількох спроб в Іларіона все вийшло! Але зачекайте, нічого не сталося! Іларіон Захарович натиснув ще кілька разів на кнопку, але нічого так і не змінилося.

— Що сталося? Чому воно не працює?

Іларіон побачив, як до нього підпливла червона трубка. Зненацька з води виринула вже знайома нам постать та забрала в Захаровича пульт.

— Адольф?! — Здивувався Іларіон.

— Так, я! — відказав Адольф, — ти чекав когось іншого?

— Це ти щось зробив із моїм винаходом?

— Звичайно ж, Іларіоне! Я пірнув на саме дно та зруйнував той пристрій.

— Нащо?!

— В сенсі нащо? От краще ти скажи, а нащо тобі висмоктувати всю воду?

— Я хочу зіпсувати своїй колишній побачення з якимось хлопцем!

— Нащо?

— В сенсі нащо?

— Я тобі зараз не буду розповідати про те, що дуже погано старатися псувати побачення тим, хто вже давно з тобою розлучився. І не буду пояснювати, що ти не маєш права слідкувати за життями інших. І взагалі, її життя не має тебе стосуватися. Але я все ж таки поставлю тобі одне питання.

— Яке?

— Чим висушення озера тобі допомогло б зіпсувати побачення?!

— Ну-у-у, я надіявся, що…

— Ти навіть не намагайся пояснити. Твій план дурний.

Після цих слів, Адольф, одягнувши водолазну маску, занурився у воду та зник.

Іларіон трішки постояв, а потім посміхнувся. Він сів біля похмурого Степана та сказав:

— Степане, не хвилюйся! Нічого страшного, це ніяк не вплине на наш із тобою пікнік.

Степан повеселішав. У той день пікнік у них обох пройшов прекрасно.