Розділ 2. Пляжна пригода

Сонечко прекрасне сяє ясно людям, буйні хвилі пестять лагідно пісок, вітерець погойдує квітки, а птахи в небі, мов Боги. До чого це я? А до того, що сьогодні хороша погода для того, щоби піти на пляж імені святого Патріка. Влада Наштайну вміє придумувати назви. Але зараз не про це, а про велику кількість люду на цьому пляжі, серед яких, звичайно ж, був Іларіон Захарович. Він сидів на пляжному барі та пив апельсиновий сік. Іларіон був одягнений у свій білий халат, а під ним були лише плавки з машинками. На плавках було 14 машинок, серед яких 4 вантажівки, 7 легкових автомобілів, 3 чогось незрозумілого, та один мопед, який був серед них, мов біла ворона. Серед легкових автомобілів було 3 червоного кольору… Стоп! Я серйозно розповідаю вам про машинки та один мопед на плавках? Куди котиться моє життя!?

Іларіон Захарович про щось розповідав бармену, який був більше схожий на детектива чи якогось агента зі стародавніх мультфільмів та фільмів, бо я не можу знайти іншої причини того, що він носив сірий шкіряний плащ, капелюх, сонцезахисні окуляри з круглими скельцями та чорні накладні вуса. Він взагалі не був підозрілий.

Вони вже цілу годину розмовляють. Іларіон уже встиг йому розказати про своє життя, свої винаходи та про те, що завжди його плани руйнував Адольф. Бармен його уважно слухав, жартував та просто радів. Іларіон навіть назвав бармена другом, якого в нього ніколи не було. Після таких слів і не гріх запитати ім’я свого друга. Як виявилося, бармена звати Вільгельм.

Іларіон наважився йому розказати про свою проблему:

— З мене на цьому пляжі насміхаються! — обурено сказав Іларіон.

— Насміхаються? Чому? — запитав Вільгельм.

— Їм не подобаються мої плавки, — засмутився Захарович, — але мені вони подобаються!

— Чому вони такі прекрасні плавки з машинками та мопедом не оцінили? Розкажи детальніше.

— Вчора я прийшов веселий на пляж у своїх надзвичайних плавках із машинками. Я собі лежав, загоряв на сонці, а люди повз мене проходили та сміялися. Спочатку я не розумів чому. Але, коли я хотів пограти волейбол із хлопцями, що вже грали, мені стало все ясно. Ти знаєш, що вони мені сказали? Знаєш?

— Звідки мені знати? Мене там не було.

— Вони таке сказали! — Іларіон проігнорував Вільгельма. — Вони сказали: “Ми не будемо грати разом із тобою. Ти себе бачив? І тобі не соромно виходити в таких плавках на люд?” Вони сміялися з мене, вони всі сміялися з мене!

— Мені тебе жаль, — сказав бармен, потім додавши: — Але що ти хотів ще від цього світу? Зараз усі хочуть “піднятися”, ображаючи інших. Їм наплювати на наші з тобою почуття, навіть якщо нам це неприємно або боляче. Тому краще просто вдягнути інші плавки та змиритися із цим.

— Але в мене є тільки ці плавки! А я не хочу купляти нові задля того, щоб один раз сходити на пляж!

— Тоді мені тебе жаль.

— Та нічого, бо я створив неперевершений винахід під назвою “Малювач 3000”, — Іларіон дістав із кишені винахід, що був схожий на іграшковий пістолет із рожевою фарбою всередині нього. — Мій винахід, коли я натискаю на спусковий гачок, стріляє рожевою фарбою. На місці потрапляння фарби вимальовується рожева машинка.

— А чому рожева? — запитав Вільгельм з усмішкою на вустах.

— Просто я маю в гаражі великі й не заплановані запаси рожевої фарби.

— А ти дозволиш мені потримати й роздивитися твій величний “Малювач 3000”? — запитав бармен.

— Звичайно, друже! Як я можу тобі відмовити?

— Тільки давай біля берега я роздивлюся.

Вони зайшли аж по коліна у воду, і тоді Іларіон дав роздивитися свій могутній пристрій. Вільгельм на нього дивився, дивився та врешті викинув його в море.

— Ой! — крикнув бармен. — Я випадково.

— Нічого страшного, — Іларіон дістав зі своєї кишені ще один такий же винахід, — у мене їх два.

— Дозволиш мені його потримати? — запитав Вільгельм, — я просто не роздивився.

— Добре, але ходімо до бару, бо знову можеш впустити.

Вони сіли на стільці, і тоді Іларіон знову дав роздивитися свій зловісний пристрій. Вільгельм на цей раз його не роздивлявся, а просто кинув на землю і почав його топтати.

— Що ти робиш? — розгублено запитав Іларіон.

— А ти мене не впізнав? — Бармен зняв із себе пальто, капелюх, окуляри та вуса. Перед нами красувалась уже знайома постать.

— Адольф?! — здивувався Іларіон Захарович.

— Ти думав, що я тебе не буду провідувати цілий день? — усміхнувся Адольф. — Я тебе ніколи не кину! Тому навіть і не надійся нашкодити людям!

— Хіба мої рожеві машинки на плавках шкодять людям?

— Ну вони досить такі посередні.

— Вони тобі не подобаються?

— Ні.

— Ну от, навіть тобі не подобаються мої плавки, — засумував Іларіон.

— Ні-ні-ні, твої плавки з машинками та мопедом досить прикольні. Але машинки, які ти хотів помістити на плавках інших, бридкі.

— Звідки ти знаєш? Ти ж навіть їх не бачив!

— Ну-у-у, — завагався Адольф. — Мені ніколи з тобою розмовляти!

Адольф утік із пляжу кудись у далечінь, а Іларіон стояв на місці, він роздумував про те, що щойно сталося.