Четвертий розділ

Всі надії Марка зосереджувалися навколо перевірки, запланованої на все цей же божевільний день. Попри те, що він серйозно сумнівався щодо психічної адекватності своєї... ну, хай буде підопічної, все ж сподівався, що маги знайдуть зачіпку або ж одразу докази, які врятують його від цього ходячого кошмару. Кошмар повернеться у Пітьму, а він заживе собі спокійно, як раніше. Ну, хіба не щастя?

Боги чотирьох стихій, до чого докотилися його мрії? Колись він волів стати гідним спадкоємцем батька, потім десь у глибині свідомості ворушилася думка про те, як чудово було б знайти свою істинну пару і створити сім'ю. Тепер же він бажає одного — позбутися цієї відьмочки, яка була б дуже кумедною, якби лише він не відповідав за її навчання, якому вона противилася. Марк був перфекціоністом: став учителем, отже, учень має показати бездоганні результати, а тут... Ну, добре, скажімо, вчити Ларієль етикету буде професіонал, але ж якщо вона таке витворяє в присутності принца, якому в принципі ніхто не перечить, то що буде перед звичайним викладачем? Слід лише помолитися за нього.

Однак, всього цього можна уникнути, якщо принцесу виявлять брехункою.

Він особисто був присутнім на кожній перевірці, бо ж не довіряв магам. Але навіть його тотожність і уважність ніяк не допомогли: Ларієль була чистою. Абсолютно здоровою, як фізично, так психологічно, і невинною тілом та думками, як показало зілля, завдяки якому здійснювали огляд.

Найбільші надії Марк покладав на останню перевірку, яка мала показати, чи не брехала чорнявка, розповідаючи про свою справжню мету приїзду в Маріанію.

Зілля правди здавна використовувалося слідчими на допитах. Його особливість полягала в тому, що на спробу злукавити або обманути, воно відкликалося нестерпним печінням та конвульсіями в тілі людини.

Пояснивши все це дівчині, один з придворних магів, він же королівський слідчий (за законом жанру невисокого зросту не надто симпатичний чоловік на вигляд років під сорок з бородавкою на щоці і охайною короткою борідкою, в окулярах та сірому костюмі з сюртуком), видав їй невеличкий флакончик з рідиною, неприємною на смак та запах. Ларієль важко (навіть вимушено) зітхнула (так зітхають засуджені перед стратою, відчуваючи безвихідь і прощаючись з життям), і, зморщившись, випила її (рідину) під пильним, майже радісно-полегшеним поглядом Марка.

Окрім того, що зілля правди реагувало на брехню, воно відбирало сили навіть у тих, хто казав істину, додаючи головного болю до загального паршивого самопочуття. Принцеса в цьому одразу переконалася.

Його Тотожність брат королеви присів на стілець перед жертвою допиту і наввипередки з іншими двома магами-слідчими ставив запитання. Не прості. Про одне і те ж питали тричі різними словами, суттєво затягуючи процедуру й намагаючись побачити прихований сенс там, де його не було. Бачте, дуже хотілося їм випробувати нові техніки... чи то тактики випитування і вивести чужинку на чисту воду.

Проте, всі старання були даремними: нічого нового самопроголошені мудреці почути не змогли, чорнявка лише підтвердила історію, що повідала раніше. Невинна дівчина, ненависна, нелюбима, обділена. Її зневажали демони та відьми, використовувала у своїх цілях рідна мати.

— Я не хочу нікому шкодити. І справді хочу подружитися, навчитися володіти магією вогню, знайти себе, — щиро розповідала вона, тут зовсім не злукавивши.

— Ларієль, з якою метою ти прибула в Маріанію? Чи є щось, що ти приховуєш? — раптом спитав Марк. Принцеса застигла. Вона не могла відповісти на це правдиво, але й злукавити зілля не дозволило б. Втім, тепер уже все одно помирати. Так, є щось, що вона не може розповісти світлим магам. Якщо скаже, розплата Менли не змусить себе чекати, і це буде щось жахливе... Повелителька Пітьми заради помсти здатна на багато, чорнявка не з чуток знала про це. На фоні таких перспектив конвульсії і печіння від зілля здавалися дитячою грою.

— Щоб просити захисту від сил зла. Я розповіла все суттєво важливе. Нічого не приховую... — прищулилася, очікуючи, як тіло вибухне диким болем у відповідь на брехню.

Але минула хвилина, друга, а нічого подібного не відбувалося. Щоправда, голова просто розколювалася, а перед очима світ тьмянішав, але дівчина очікувала гіршого. Темна магія додавала їй сил, а разом з тим захищала. Чорнявка здогадувалася, чому зілля дозволило їй злукавити. Просто вона була сильнішою, іншою, ніж ті, на кого воно розраховане. Як би там не було, але вона на половину відьма. А де бачено, щоб зілля світлих магів впливали на жителів Пітьми? Їх аура, енергетика, магія дещо інші, отже, і супротив на зовнішні втручання набагато сильніший. Зараз слід порадіти лише за те, що всезнайка Марк, король хитрощів і мудрості, не зміг пробитися до правди, хоч і чесно намагався. А, отже, він нічого не доведе, то ж ніщо не завадить їй виконати свою... ну, нехай буде місію.

— Принцесо Ларієль, вас визнано невинною. Ви допускаєтеся до навчань, які розпочнуться вже завтра, — проскрипівши зубами, невдоволено виніс вердикт принц.

Ларієль б стрибати від щастя, що все минуло так легко, але самопочуття щомиті ставало все гіршим. Кволо всміхнулася, кивнувши на слова, які лише десь у глибині душі під шаром тривоги за здоров'я, потішили.

Марк, проклявши учителів, що твердо вбили йому в голову просту неписану істину: «Джентльмен повинен залишатися ним у будь-якій ситуації», подав їй руку. Важко зітхнула й постаралася встати, прийнявши допомогу Його Люб'язності, але варто їй було вирівнятися, як одразу ж похитнулася, вражена запамороченням.Брат королеви сам не збагнув, коли перехопив дівчину за талію й пригорнув до себе.

— Ти як? Щось болить? Ваша Світлосте, це симптом брехні від зілля правди? — занепокоєно спитав, зиркнувши на слідчого.

— Лише голова... І сили зникли, — прошепотіла чорнявка, уткнувшись носиком в плече юнака. Важко зітхнувши, підхопив те горечко на руки, щоб утримати її від падіння. Сміливий аромат з мускусними гіркими нотками, що роздавався від принца, п'янив дівчину, від чого свідомість майже покидала її. Але засинати не хотілося. Хотілося залишатися тут, з Марком, продовжуючи вдихати чоловічий парфум, відчувати тепло обіймів. Десь у свідомості пролетіла думка, що ці сильні руки кинуть її прямо в темницю, але це було вперше, коли її прихилив до себе симпатичний юнак... та хоч якийсь юнак! А їй завжди було цікаво дізнатися, як це — відчувати себе слабкою й захищеною. Відчуття захищеності не з'являлося, а от слабкість у своєму найвищому степені!