Другий розділ

— Ларієль, розкажи нам, будь ласка, що спонукало тебе покинути Пітьму, — голос королеви Маріанії був владним, навіть м'які нотки не рятували його від того, щоб лунати суворо та серйозно. Місафір не бажала виглядати грізною, але повинна була захищати справедливість. І насамперед берегти спокій своїх підданих. Принцеса Пітьми може бути небезпечною, саме тому їм усім слід добре подумати, чи варто залишати дівчину тут. Але спершу її слід вислухати.

Тронна зала була істинно прекрасною. На тронному помості розміщувався високий престол, на якому велично сиділо королівське подружжя. Ліворуч та праворуч стояли довгі лави, місця на яких належали численним радникам: головним членам династії, магістрам чотирьох стихій, найсильнішим магам, мудрецям, старійшинам, генералам. Були тут і друзі королеви, що спостерігали за дійством, тримаючись осторонь, без права втручатися. Всі серйозні, напружені, задумливі.

Ларієль стояла перед королівською радою, відчуваючи на собі одразу кілька десятків поглядів, але залишаючись до них байдужою. Лише одні очі, здавалося, могли пропалити на ній дірку. Очі Марка.

Її магію досі блокувала міледі, що не додавало особливої впевненості у собі. З колись пишної сукні після вогняного терору залишилися тільки обгорілі шматки, а що були мокрими, то противно прилипали до практично оголених ніг і всього тіла. Благо, що її подерте вбрання прикривав зелений на колір камзол принца, який зараз здавався їй щитом і захисними обладунками. Кутаючись у одежину незнайомого їй чоловіка, відчувала себе більш затишно. І, певно, це був єдиний промінь затишку цього божевільного дня.

— Я — дитина, якої не повинно було бути. Напівкровка. Змалку відчувала себе глибоко нещасною... — стримано мовила дівчина, дивлячись прямо перед собою. Сонце, що пробивалося у залу з великих вікон, м'яко огортало її постать світлом, відбиваючись іскрами від темно-бурячкових кучерів. За сьогодні це був уже третій колір її зачіски: спершу чорний змінився рудим, тепер ставало щось середнє між тими двома. — Повелителька Менла змалку готувала з мене воїна і жорстоко карала за те, що я не могла бути, як вона. Як інші відьми. Материнської магії я успадкувала лише нікчемну краплю, через це не змогла закінчити навчання, була занадто слабкою. Всі чистокровні відьми й демони зневажали мене, я була принцесою, але ненависною. Кілька років тому Менла вирішила поділитися зі мною частиною свого дару, щоб підготувати з мене свою спадкоємицю. Це був жахливий обряд. Досі, як згадую, кожна клітинка тіла спалахує несамовитим болем. Але головне те, що нічого не вдалося. Я не змогла прийняти сили зла, виявилося, що в мені є зародки світлої магії, і та вбиває темноту. Відтоді навіть повелителька стала мене зневажати. Моє життя було пеклом, я боялася покидати свої покої, найменші, найтемніші покої всього палацу.

Ларієль окинула сумним поглядом присутніх, переконуючись, що вони уважно слухають її і вже проявляють співчуття. Особливо королева, а саме її думка вирішальна. Важко зітхнувши, продовжила, стараючись бути максимально переконливою. В карих очах заблищали сльози.

— В нас є звичай, коли на своє сімнадцятиріччя, кожна відьма проходить обряд на сумісність з усіма демонами. З тим, хто їй найбільше підходить, розпочинає статеве життя. Я випадково дізналася, що мама хотіла влаштувати все так, щоб моїм партнером став найсильніший демон. Я вам передати не можу, як страшно мені стало. Одна думка про близькість з демоном... Хоросу понад сто років, він величезний і дуже жорстокий. Його аура настільки сильна, що я навіть просто стояти поруч не могла. Крім того я лише на половину відьма, Ваша Величносте, я не витримала б його сили, загинула б. А якщо й ні... То ще гірше. Єдиним виходом була втеча. Але той, хто один раз піде проти волі Менли, стане її ворогом. Я ж свідомо зрадила її. Нелегко було наважитися. Якщо ви накажете мені повернутися, вона ніколи не пробачить. Прошу вас, о справедлива королево і її мудра радо, помилуйте мене! Не віддавайте в Пітьму! Захистіть від них! Я присягаюся бути вірною підданою, все зроблю, що скажете!

Дівчина впала на коліна на холодний мармур, куди раз у раз капали її кришталеві сльозинки, до побіління пальців стиснула каптан Марка і завмерла, чекаючи свого вердикту. Дрібні кучері впали на груди принцеси, коли вона покірно схилила голівку. Волосся на очах ставало темнішим, аж поки не набуло чорного, немов смола, кольору.

Вона мовчала. Більш не було що додати. Мовчала й королева, глибоко вражена цією історією. Мовчали й радники, кожен думаючи про щось своє. І ця мовчанка здавалася вічною, а тишу, що запанувала у Тронній залі, прорізувало лише гучне биття серця і поодинокий дзвін від зустрічі маленьких сльозинок з мармуром.

— Бідолашне дитя, — першою озвалася герцогиня Аллонська. Добре чуйне серце рвалося на шматки, коли перед її очима тремтіла зовсім юна дівчинка, розпластавшись по підлозі, від якої линув замогильний холод. Не зуміла стримати себе на місці. Гордо піднеслася з лави й кинулася до принцеси, 0000щоб згребти ту в свої обійми і притягти до гарячого серця.

— Ну все, все. Не плач, — тихим голосом прошепотіла Девлет, погладивши чорне волосся лагідним жестом руки. — Все минулося. Більше тебе ніхто не образить, — обіцяла вона. Обіцяла так, що їй неможливо було не повірити.

Ще мить Ларієль не могла опам'ятатися. Що взагалі відбулося? Її ніколи не обнімали так любляче, по-материнському. Але тепло, що линуло від цієї доброї жінки, змусило затихнути, причаїтися, пригорнутися.

Певно, спогади про матір королеви будуть найтеплішими згадками про ці часи, коли все це нарешті закінчиться. Скоріше б закінчилося! Бо вона зовсім не отримувала радості від подібного роду спектаклів.

— Принцесо Ларієль, як ви пройшли крізь сферу захисту? — звернувся до дівчини поважний молодий чоловік з чорним коротким волоссям та різкими рисами обличчя, що ніби попереджали про вольовий характер власника.

— Я не знаю... — піднявши заплакані чисті оченята до нього, стиха відповіла чорнявка. — Просто підійшла, торкнулася рукою сфери, вона засіяла червоними відтінками і пропустила мене. Це був просто шанс, але я не була певна, що вийде.