Глава 19.1

Карен увірвалася у вітальню особняка на Rodeo Drive у напрочуд похмурому настрої – Ланон разом з блукачем, що залишив Пагорби в незапам'ятні часи, збирається шукати замок проклятого сида в реальності. Вона знала, що зупинити впертюхів не в змозі, та й іншого виходу просто не було.

Їй доведеться йти з ними. Іти, щоби захищати свою дівчинку.

Не могла королева дозволити Брану позбавити її спадкоємиці, їй здавалося — Дану Ші, бездушний і цинічний, не зможе захищати її дочку так, як міг би захистити її Ешлі.

Ешлі, що був із нею поруч тисячу років. Ешлі, який вибрав її із сотень інших. Ешлі, який відмовився заради неї від Світлої сторони та регалій Магістра.

Хто він тепер? Син місяця, ні Темний, ні Світлий, але й не прийнятий Вартовими через зв'язок із людиною...

Карен зачинила за собою двері і ковзнула подивилася на смертну, яку Ешлі міцно тримав за руку, ніби боявся, що хтось образить її. Емма не без переляку глянула на зарозумілу безсмертну, але у Карен це викликало лише усмішку – не її смертна має боятися. А часу, жорстокого та нещадного для людей. Часу, який рано чи пізно розлучить її з Вовком. Адже що для безсмертної пари десятків людських років? Рік за день, століття за рік, годину за секунду... Але королеві не було шкода смертну, вона взагалі не розуміла цієї зворушливої турботи, якою оточили Емму її дочка та син місяця – недарма Карен напівжартома-напівсерйозно називала актрису домашнім вихованцем. Та ображалася, злилася, давала відсіч королеві, не дивлячись на її давню кров і титул, і не визнавала того, що люди стоять у своєму розвитку на сходинку нижче за мешканців Пагорбів. Але народець завжди був сильніший. Розумніший. Могутніштй.

— А де головні винуватці цієї позачергової ради? – підняла одну брову Карен і поправила шовкову спідницю, сідаючи на край стільця з такою прямою спиною, що могло здатися, ніби вона палицю проковтнула.

Ешлі та Емма мовчали. Це бойкот, зрозуміла Карен і посміхнулася. Крутнула обручку на пальці, через що смарагд яскраво блиснув, спіймавши в свою темну зелень сонячний промінь. За вікнами цвіли троянди, розпускалися олеандри, спека і задуха ще не скували місто курними кайданами вихорів, взимку тут іноді навіть бувало прохолодно. Карен не подобався цей континент, і вона з нетерпінням чекала на той день, коли їй більше не доведеться приходити сюди. Вона завела за вухо каштанове пасмо, що змійкою ковзнуло по обличчю – зараз їй здавалося, що їй заважає і дратує все навколо – одяг, волосся, навіть повітря, яке пахло смертною, що жила в цьому будинку.

Карен скривилася і відвернулася, щоб спокійно чекати на дочку та її дивного знайомця-бродягу. Ланон ніколи не вміла обирати друзів.

— Я покличу Мішель, — сказала Емма, вперше за довгий час назвавши Музу людським ім'ям, немов для того, щоб позлити королеву.

Але та й бровою не повела, вирішивши ігнорувати людську жінку.

Ешлі підбадьорливо посміхнувся і злегка стиснув тонкі пальці своєї подруги, ніби кажучи – не хвилюйся ні про що, я не дам тебе в образу. Ідучи, Емма думала про те, що розуміє тепер, чому Ланон не відмовлялася від турботи і залицянь Вовка, хоча й зовсім не здатна була відчути до нього любов – складно не радіти міцному плечу і зворушливій ніжності, яка б бездушна ти не була...

Карен і Ешлі дочекалися Емму, слідом у кімнату граціозним леопардом ковзнув Бран – з вічною цинічною усмішкою він жартівливо вклонився королеві, кинув зневажливий погляд на Вовка і галантно допоміг сісти Ланон. Вона ж з неприхованим роздратуванням дивилася на його кривляння.

Карен обвела всіх поглядом бурштинових очей, що здавалися відшліфованими камінням. Ці очі бачили багато тисяч років тому згустки мороку, в яких спалахували золотисті відблиски сонячного дня, який зігрівав її вічну осінь.

Ланон зміряла королеву крижаним поглядом. Все, що сталося в Безодні, вона пам'ятала, але, як виявилося, дуже важко усвідомити, що всім вона завдячує саме Карен. І зараз фаріетос ніби боялася королеву.

Зовсім не схожа на свого батька, подумалося Карен, він був теплом перших осінніх днів. Невже такою байдуже-цинічною була її мати – та, що кинула немовля вмирати в передзимовому лісі, під кущами з червоними ягодами, вкритими скоринкою льоду? Це питання завжди зводило з розуму королеву, яка так і не змогла пробачити зради. Вибачити не змогла, але навчилася з цим жити. Саме жалість до нещасної покинутої дівчинки допомогла Карен пережити ті темні для неї часи. І її король покаявся, присягнувшись бути з нею поруч завжди, коли вона прийняла його дочку-напівкровку. І Адріан був вірний дружині... Подумавши про те, якою прекрасною була б їхня вічність, Карен стиснула кулаки і прикусила до крові губу.

Ланон з подивом глянула на неї, не розуміючи, що відбувається з матір'ю. Їхні погляди зціпилися – і зелене море трав потонуло в бурштиновому бурхливому урагані, фаріетос поспішно кинулася до королеви, сіла поряд з нею на диван, погладила по руці.

— Мама, — покликала вона її тихо-тихо, так, що здалося, ніби це вітер прошелестів у листі олеандрів, що схоже на вузькі стилети. – Мамо, все буде добре...

— Не буде, — похитала головою вона. — Ви не знаєте, куди хочете потрапити. Моє чаклунство, збільшене силою крові, підживлене люттю та болем від втрати чоловіка, змінило реальність і Мрії того дня. Прокляття сида може знищити будь-кого, хто торкнеться його, саме тому я погрожувала тобі, я була готова замкнути тебе у в'язниці Світлих, аби не пустити в тумани лихоліття... Я не хочу втратити тебе.