Глава 18.4

Світло блідо-білих воскових свічок, розставлених по кімнаті у витих бронзових свічниках, м’яко осявало обличчя Емми, коли вона стояла біля камінної полиці з закам’янілим обличчям і чекала на гостей із Пагорбів. Вона пам’ятала, що безсмертні не люблять електричного світла, і постаралася зробити так, щоб родичам Ешлі було затишно в цьому будинку. Ланон порадила їй прикрасити кімнати пучками трав і гілками шипшини, усіяними помаранчевими ягодами, а також прибрати подалі шкури тварин — навряд чи вовкам сподобається ступати по таких килимах, це було б те саме, що самій Еммі ходити по людській шкірі. Дивно, що сам Вовк раніше ніколи не говорив їй про це, — інакше ці шкури були б прибрані одразу ж. Вечерю Ешлі готував сам, щоб на столі були лише звичні для родичів страви.

Емма хвилювалася, раз у раз розправляючи складки своєї перлинно-сірої сукні. Їй здавалося, що вона могла б вибрати щось інше, яскравіше, пишніше, щоб воно було схоже на старовинні вбрання раннього середньовіччя, які досі носять у Пагорбах безсмертні, ніби завмерши в тому часі, як мухи в бурштині. Але переодягатися було вже пізно, і Еммі залишалося лише спробувати хоч трохи заспокоїтися, щоб не мати перед зграєю Еша вигляд неврастенічки.

Грюкнули вхідні двері, наче пролунав постріл, і Емма здригнулася. Їй було страшно. Раптом зграя не прийме вибір Ешлі? Раптом відкине її? Адже хто вона? Звичайна людина, не наділена ані магією, ані силою… Звуки кроків по плитках коридору здавалися загрозливо-небезпечними, вони ніби несли розлуку з Вовком. Чи зможе він відмовитися від родини, якщо вони не приймуть Емму?

Двері до вітальні розчинилися, і аромат хвойних лісів увірвався в кімнату. Попереду йшов Ешлі — у сірому костюмі та білосніжній сорочці, елегантний і самовпевнений, з легкою усмішкою на тонких губах. Слідом до кімнати увійшли три жінки та двоє чоловіків. Жінки були стрункими й довгоногими, з русявим волоссям, заплетеним у коси. Їхні сукні з чорної вовни облягали стрункі фігури наче друга шкіра, темне срібло прикрас тьмяно мерехтіло у розсіяному світлі свічок, а обличчя — зарозумілі й хижі, з високими вилицями та мигдалеподібними сірими очима — здавалися витесаними з каменю. Чоловіки в тонких светрах і простих джинсах мали вигляд звичайних сільських мешканців, на засмаглих і обвітрених обличчях застигла зневага. Родичі Ешлі не горіли бажанням знайомитися зі смертною, і їхній візит був викликаний скоріше необхідністю, Емма розуміла — вони з’явилися лише для того, щоб переконати родича покинути людську жінку.

Емма лагідно всміхнулася, згадавши, скільки разів їй доводилося зачаровувати продюсерів і режисерів, намагаючись переконати їх у тому, що вона — найкраща з кандидаток на певну роль. Зараз вона спробувала уявити собі, що перебуває на кастингу, і це одразу додало їй впевненості. Вона доведе зграї, що гідна свого Вовка. Покрутила обручку на пальці — ту саму, яку подарував їй Ешлі, — і зробила крок назустріч гостям.

— Ласкаво просимо, — мелодійно сказала вона.

— Еммо, — підійшов до неї Ешлі й покровительськи поклав руку на тендітне плече, — дозволь представити тобі своїх родичів. Це Ельхе й Сальма — мої сестри, — посміхнувся він вовчицям, ніби просячи їх бути поблажливішими до його нареченої, потім звернув погляд на ту, що стояла посередині, — у її волоссі сріблилася сивина, а очі здавалися прозорими озерами, повними талої води. — Моя мати, Аделінда…

Ця Вовчиця здалася Еммі найприємнішою з усіх інших, у її погляді читалася ніжність, а посмішка не була такою зарозумілою, як у дочок. Ті ж, склавши руки на грудях, розглядали Емму, звівши брови, ніби дивуючись, як їхній брат міг зв’язатися зі смертною.

— А це мої брати — Свен і Торнір, — продовжив Ешлі, — батько, на жаль, не зміг приїхати…

— Він не захотів, — перебив його один із братів, із невеликим білуватим шрамом на щоці. — Не даруй своїй тваринці марних надій.

— Вона не тварина! — загрозливо гаркнув Ешлі.

Емма здригнулася від його рику. Незважаючи на те, що її ображало ставлення безсмертних до людей, вона майже змирилася, і слова брата Еша майже не зачепили її. Ці істоти нічого про неї не знають — чому ж мають ставитися до неї як до рівної? Зараз у неї є шанс показати, на що вона здатна. Тому вона лише ніжно доторкнулася до руки нареченого й зробила ще один крок уперед.

— Я вдячна вам за те, що ви приїхали. Я рада познайомитися з родичами Еша і дуже сподіваюся, що нам вдасться знайти взаєморозуміння. Я не серджуся на вашого батька — він має право відмовитися від зустрічі зі мною, можливо, на його місці я вчинила б так само. У своєму світі я відома актриса і не раз ображала людей зневажливим ставленням, вважаючи себе кращою за них. Саме тому я прошу вас передати ватажкові зграї, що двері цього дому завжди відкриті для нього, саме тому я прошу вас дати мені шанс. Я переконана — якщо ми краще пізнаємо одне одного, ми зможемо стати якщо не друзями… то хоча б подолати вічну зневагу Ші до людей. Я зі свого боку готова почати будувати міст над прірвою нерозуміння.

Її слова викликали усмішки на обличчях перевертнів.

— Смертна, а чому ти впевнена в тому, що цей міст можна побудувати? — запитав другий брат Еша. Він здавався миролюбнішим, і Емма відчула, що саме він міг би стати її союзником.

— Пропоную обговорити це за вечерею, — сліпуче посміхнулася вона й першою попрямувала до столу, що був заставлений м’ясними стравами. Срібло столових приборів мерехтіло при свічках, що кидали відблиски на білосніжну скатертину, а в центрі столу сяяв величезний букет орхідей.