Глава 18.3

— Ти впевнений, що це гарна ідея? — Емма відкинула вбік чергову сукню — чорний шовк із сріблястим візерунком із річкових перлин. Купа нарядів найрізноманітніших кольорів лежала біля ліжка, а вона розгублено перебирала свої вечірні сукні. Хотілося постати перед компанією Ешлі в найкрасивішому вбранні — чомусь зовнішній вигляд здавався їй зараз важливішим, ніж усе інше. Вибором плаття вона ніби маскувала страх і невпевненість. Здавалося, щойно вона одягне щось мерехтливе, щойно взує туфлі на високих підборах і зробить пишну зачіску з платинових кучерів — як одразу знайде хоча б трішки спокою.

— Ти занадто налякана, — зітхнув Вовк і дістав із шафи синю сукню з блискітками та вставками з гіпюру. — Може, цю?

— Ні, ти що! Вона з минулорічної колекції! Потрібно щось модне й блискуче… — Вона продовжувала перебирати гардероб. — Як тобі? — обернулася до Еша, приклавши до себе сіре мереживне плаття. Приталене, з широким поясом, воно пишними складками спадало до підлоги, а сріблясті камінці, розкидані химерним візерунком по тканині, мерехтіли й переливалися. Це Mako. Подобається?

— Не знаю, хто такий Mako, але сукня гарна, — посміхнувся Еш. — Але повір — справа не в одязі. Для матері та сестер не мають значення наряди, вони живуть простим життям. А чоловіки нашого племені й поготів не звертають уваги на зовнішні атрибути. Для них важливі честь, сміливість, відвага — все те, чим ти наділена в надлишку.

— Ти мені лестиш, — кинула Емма, перевівши погляд на своє відображення.

— Люба, ти була першою, хто викликав якісь почуття в бездушній сукубі, ти була єдиною серед смертних, з ким Вартові почали розмовляти, як з рівною собі. І ти вважаєш, що не зможеш зачарувати моїх родичів? — Ешлі притягнув її до себе, відкинувши сукню вбік. — А якщо вони й опиратимуться, то в мене є козир у рукаві…

— Я обіцяю, що буду намагатися. — Емма обійняла його за шию. — Але якщо я їм не сподобаюся, наші заручини… будуть розірвані? — Її голос затремтів, і вона здалася вовку натягнутою струною — натягнутою до межі, і ніби ось-ось лопне, тонко задзвенівши в тиші.

— Чому ти мені не довіряєш?

— З чого ти взяв, що я не довіряю? — Вона здригнулася, ніби намагаючись вирватися, але він лише міцніше притиснув її до себе.

Емма відчула себе птахом, що потрапив у пастку мисливця, але клітка, в яку посадить її Еш, не здавалася їй страшною. Вона навіть хотіла сховатися від усього світу за його спиною — занадто довго була сама, занадто довго поруч не було чоловіка, який може взяти на себе відповідальність за неї та її життя. Вона була б навіть рада покинути Голлівуд заради того, щоб провести останні роки поруч зі своїм Вовком, адже відтоді, як дізналася про чари Пагорбів та безсмертних Ші, час для неї закрутився надто швидко. І якщо прокляття з чарівного джерела не знімуть — їй ніколи не стати такою, як Еш.

Це було страшно.

Нестерпно.

Надто боляче.

— Якби ти довіряла мені, ти б не ставила таких запитань, — відгукнувся Вовк, і глибокий рик мимоволі вирвався з його вуст.

Емма не відсахнулася, і в її очах не було страху — вона лише погладила його по довгому сплутаному волоссю й посміхнулася.

— Вибач мені, коханий. Я боюся втратити тебе. Адже ти не зможеш піти проти своєї зграї.

— Одного разу я пішов проти Світлих, і повір — я не завагаюся ні на мить, якщо мені доведеться обирати.

— Таке відчуття, що ти вже змирився з тим, що вони відкинуть мене…

— Помилкове відчуття. Я вірю, що ти впораєшся.

— Дякую, — прошепотіла вона. — Це дуже багато для мене вартує.