Глава 13.3

Криві дзеркала, розвішані по кам'яних стінах вузького коридору, в якому опинилася Ланон, відбивали її в різноманітних станах та віці – то на неї дивилася великоока дівчинка, схожа на дзиґу, то висока тонка дівчина з довгими руками, то біло-синя товстунка з волоссям, що стирчало на всі боки.

Фаріетос пішла вперед, намагаючись не звертати уваги на потворних чи прекрасних дзеркальних двійників. Вона не знала, що шукає, але розуміла одне – вона зустріне своє прокляття віч-на-віч, передчуття цього палило її серце, наче небезпечне для жителів Пагорбів залізо. Минувши коридор із дзеркалами, вона опинилася у великій печері, серед якої темніло озеро. У скелі не було ходів чи розломів, щоб йти далі, і Ланон зупинилася на березі підземного озера, вдивляючись у чорнильну воду. Їй не довелося довго чекати – темрява пішла хвилями, і з безодні невеликого виру піднялася закутана в плащ постать. Коли вона відкинула каптур, фаріетос побачила витончене та красиве обличчя своєї матері – королеви Пагорбів.

— Я тяглася в таку далечінь тільки для того, щоб зустрітися з тобою? – Ланон склала руки на грудях і з викликом подивилася на прадавню Ші.

Карен хижо посміхнулася і пройшла водною гладдю, як землею. Завмерла на березі, і в очах її фаріетос побачила розпач і... біль? Горда, зарозуміла Карен здавалася людиною, яка заблукала в темряві і яка не може знайти шлях додому.

— Це не я, — глухо промовила Карен. — Це моя тінь, що загубилася у світі Мрій. Справжня я навіть не підозрює, що ти знову шукаєш відповіді. Інакше б вона тебе зупинила.

— Скажи мені, що трапилося в Пагорбах у ту криваву опівніч, коли ти прокляла Райана? Чому я втратила свої почуття? Чому я стала... такою? Чому я стала бездушною темною істотою?

— Я хотіла вберегти тебе, моя дівчинко, — звичної пихи не було в голосі Карен. Вона ковзнула до фаріетос і ніжно провела тонкими напівпрозорими пальцями по її щоці. – Знала б ти, скільки болю я зазнала після смерті твого батька, ти не ставила б мені це питання. Я хотіла врятувати тебе від кохання. Врятувати від втрат та розлук... розпачу та болю.

— І що тепер? – Ланон гидливо відсахнулася. – Закляття не можна скасувати, обернути назад, розвіяти?

— Можна, — після невеликої затримки сказала тінь Карен. – Але для цього тобі потрібна ще одна бездушна істота... Тільки допомагаючи іншому, ти допоможеш собі...

Ланон не встигла нічого відповісти, як знову на неї ринула темрява, і все зникло...

Вона розплющила очі й побачила вилицювате обличчя Брана, що схилилося над нею. Ні тіні занепокоєння, лише цікавість була в його очах.

— Ну що, ти зустрілася зі своїми демонами?

— Поїхали додому, — попросила Ланон, відвертаючись. У роті пересохло, важко було дихати, і звірине гарчання рвалося з горлянки.

— Як скажете, леді! – Бран відважив їй жартівливий уклін і допоміг підвестися з дивана. Вони пішли до виходу, такі близькі, і водночас – такі далекі один від одного.

...Шон дивився услід машині, що зникала в хиткому помаранчевому мареві, і думав про те, що фаріетос, напевно, здогадалася, що головний її демон, який катує стародавню душу Ші, сидить зараз поруч із нею. І лише він допоможе їй дізнатися, що таке кохання.