Глава 12.4

— Ця кіностудія була заснована у 1919 році братами Гаррі та Джеком Кон. Початковою продукцією її були дешеві проєкти, які досить швидко стали популярними, — долинав добре поставлений голос. — Логотип корпорації було створено у 1924 році, і відомо, що моделлю для нього була Клаудіа Депп.

Вовк чекав слушного моменту, щоб відокремитися від усіх і вирушити на пошуки павільйону, в якому йшли зйомки «Афродіти». Але він відразу ж зрозумів, як складно буде знайти Емму – незліченна кількість декорацій оточувала його, за кожним поворотом виникали нові та нові павільйони з трейлерами. Самі павільйони були непрезентабельні, і не вірилося, що всередині розташовуються розкішні кімнатки.

Відвідавши разом з екскурсією виставку автомобілів, Ешлі зауважив, що багато людей бовтаються територією студії поодинці – напевно, це були актори та статисти. Скориставшись цим, вовк відстав від туристів і далі подався блукати між павільйонами сам. Дорогою йому зустрілося чимало цікавих декорацій, розташованих у відкритих павільйонах, – джунглі, старовинні європейські замки, романтичні вулички та картинки з вестернів. Скрізь юрмилися загримовані люди в костюмах – лицарі та принцеси, ковбої та індіанці, римляни та дикуни, всі вони чекали на свої зйомки, хтось мовчки стояв біля павільйонів, хтось пив прохолодні напої за пластиковими столиками, хтось курив у тіні пальм. Освітлювальне приладдя, крани з камерами – тут вирувало незнайоме Ешлі життя, життя, яке було центром бажань його Емми. Несправжнє, глянсове, за розкішними декораціями воно приховувало сірі курні стіни павільйонів. Невже це все може приносити радість?

Ешлі крутив головою, сподіваючись, що ось-ось знайде Емму, і намагався зрозуміти, чим їй все-таки подобається це життя? Вона вимотує себе з ранку до пізнього вечора, повторюючи завчені фрази, обіймаючи чужих чоловіків, цілуючи чужі губи, намагаючись показати своєю грою чуже життя...

Ешлі розглядав це несправжнє місто, цю величезну декорацію. За фасадами, здавалося б, звичайних та міцних будинків, він бачив фанеру та пластик. Студія справила на нього моторошне враження, і вовк зрозумів, що не зміг би перебувати тут цілими днями, серед штучної зелені та загримованих осіб, які оживають лише під освітлювальним приладдям, коли приходить їхня черга говорити свою репліку. Картонні фігурки, не люди.

Минувши квартал, схожий на Лондон, Ешлі нарешті вийшов до непривабливої сірої будівлі – на ній висів плакат з назвою фільму, який знімався тут. «Афродіта» — сині літери на бетоні. Втягнувши носом повітря, Ешлі вловив сильний аромат вербени та Емми, що пливли з прочинених дверей. Він рвонувся всередину, але тут же його затримали два охоронці у суворих костюмах.

— Куди зібрався? – прошипів один із них, поки другий намагався виштовхати Ешлі за двері.

— Ви не розумієте, моя дівчина... — Ешлі опустив погляд, щоб ніхто не помітив жовтих чаклунських вогнів.

— У всіх у вас, збоченців, тут дівчата... — напівпошепки продовжував охоронець, відштовхуючи Еша.

Той відчув, що зміг приборкати свою сутність і підняв погляд, намагаючись побачити Емму. Вдалині біліли декорації з колонами та білими склепіннями. Штучні пальми та квіти здавалися примарними під яскравим світлом. Серед імпровізованої альтанки стояла Емма з ляльковим обличчям, на якому відбивалося здивування і... збентеження?

Вовк утробно загарчав, скидаючи з себе руки охоронців, – його Емма, повністю оголена, виглядала як прекрасна мармурова статуя, і Ешу здалося, що всі ці чоловіки, що оточують її, витріщаються на неї.

— Що за чорт тут відбувається? – закричав худий скуйовджений хлопчина, напевно, помічник режисера. Він спробував перегородити Ешлі дорогу, верещачи щось про «нахабних шанувальників, що заважають працювати».

— Згинь! – гаркнув вовк, відштовхуючи його. Вихором кинувшись до Емми, він стягнув сорочку і накинув на її тендітні плечі.

— Як ти потрапив сюди? Навіщо? – Вона відсахнулася, зацьковано оглядаючись.

— Я прийшов за тобою, ясно? Точніше, я прийшов поговорити! – Вовк важко дихав, ніби щойно біг угору. – Але побачивши цей... цю вульгарність, цей бруд... Одним словом, крихітко, зйомки закінчені, ясно?

— Та що ви собі дозволяєте? – гаркнув повненький чоловік у окулярах. – Це кіно, а не бордель! Чорт, Еммо, тобі завжди не щастило з шанувальниками, але цей – ідіот в кубі!

— Геть! – крикнув Ешлі охоронцям.

— Послухайте, прошу! – благально почала Емма, злякавшись, що Еш наробить біди зараз на майданчику. — Я його знаю, це мій... друг. Я поговорю з ним, і він піде.

— Нікуди я не піду! – обурився вовк.

— Ходімо, любий, ходімо, — пробурмотіла Емма, схопивши його за руку. Вона потягла його повз незадоволених освітлювачів і сценаристів, повз товстуна і худого режисера. Охоронці провели його похмурими поглядами. Перечити зірці вони не наважилися.

Емма вела його повз басейн із зеленою водою, вона явно шукала якесь місце, де їм ніхто не завадить.

— Ну навіщо ти з'явився? – спитала вона, коли увійшла до свого трейлера, який служив ій гримеркою. – Ти не розумієш, що це моя робота? Лише робота!

— По-перше, я не прийшов би, якби ти не втекла, по-друге... — Він знову загарчав, і сам злякався цього, побачивши, як смикнулася Емма. Він постарався заспокоїтись і продовжив: — По-друге, я не підозрював, що ти тут голяка розгулюєш!