Глава 11.4

— Ланон! Гей, сукубко, повертайся до мене! Чуєш?.. – шепотів Бран, і здавалося, що він стурбований, у голосі лунали тривожні нотки.

— Іноді, докопавшись до істини, хочеться закопати її назад, — вражено прошепотіла Ланон, розплющивши очі. Вона лежала на дивані, а над нею схилився Дану Ші. Все це здавалося нереальним та несправжнім. Її життя – те життя, яке вона хотіла б, — залишилося у проклятому замку. Все те, що вона шукала і не знаходила, – любов і ніжність – залишилося в очах Темного сида. Вона прагнула знань, не знаючи, що вони так боляче можуть вдарити по ній.

— Сід виявився не таким, яким ти його собі уявляла? – цинічно посміхнувся Бран.

Мексиканка мовчки задула свічки й зі страхом глянула на гостей із Пагорбів. Було видно, що Летиції не терпиться позбутися небезпечних клієнтів. Вона боялась. Боялась Темряви, що завітала до неї і може прихопити з собою стару відьму, якщо та не встигне себе захистити.

— Того, що я любила його, я собі уявити точно не могла, — тривожно відповіла фаріетос, відштовхнувши Брана.

— Любила? – Дану Ші скривився, ніби почув щось гидке. На обличчі його явно позначилося, що тільки цього їм і не вистачало – закоханої сукубки.

— Не потрібно закочувати очі! Я сама не розумію, що це було! – засмучено сказала Ланон, звісивши ноги з дивана і похмуро дивлячись у квітчастий килимок на підлозі. – Я зараз ніби поділена надвоє. Ці спогади якісь… несправжні! Наче я кіно подивилася! Наче я бачила все через серпанок туману. Але спочатку, коли я розплющила очі, мені здалося, що саме ти і моє життя тут – ілюзія! Я розумію, що це все справді було зі мною, – там, у замку... Але я не відчуваю зараз того, що пам'ятає та моя половина… Ніби є дві Ланон Ші. Я не розумію, що це за лайно таке!

— Ти ж говорила вранці щось про бездушність, про те, що не вмієш любити, бла-бла-бла... — кинув зі зневагою Бран. – А тепер несеш якусь нісенітницю про почуття до проклятого сида? Прийди до тями, крихітко! – Бран обернувся до мексиканки: — Ей, Летті, ти їй випадково нічого не підсипала їй, поки я не бачив? ЛСД, травку? Може, якісь гриби?..

— Я ж говорю – не відчуваю я цього кохання! – нервово перебила його Ланон. – Але пам'ятаю, що там, у проклятому замку, я покохала Райана...

— Це твій двійник, — відгукнулася мексиканка, закурюючи цигарку.

— Який ще двійник? – скинулася фарієтос. – І не кури! І так нудить!

— Наша сукуба бореться за здоровий спосіб життя, — з усмішкою пояснив Бран відьмі. – Летті, загаси цю гидоту, підемо, тоді й покуриш. Інакше її знудить прямо на твій розкішний килим. Й фей таке буває — занадто тендітні та ніжні стосовно запахів.

— Розкажи мені про цього двійника! – Ланон насупилася, дивлячись на мексиканку. – Поки я блукала по закутках пам'яті, я відчувала все це... як по-справжньому. Прокинулася – і все! Немає тих почуттів, наче й не було.

— Твоя душа через прокляття цього вашого сида розділилася навпіл... Але не це страшно. Лякає інше – я не відчула життя в тому світі, куди ти потрапила. Той світ здався мені дзеркальним лабіринтом – і в цьому пояснення суті двійника. Це дух дзеркала — дзеркалиця. Немов це твоє відображення, цей дух блукав по зламу жаских снів, твоє відображення набуло власних думок і почуттів... Складно пояснити, та й незрозуміло мені це все, адже я далека від магії ваших Пагорбів... і від магії дзеркал також. Моя магія — тумани та море, плескіт хвиль та пісні вітру над преріями…

— Нам краще піти, — стримано сказав Бран і допоміг Ланон встати – її хитало і трясло, немов у лихоманці. Вона не могла усвідомити всю цю фантасмагорію з двійниками, і це злило її.

Бран кинув на стіл перед мексиканкою кілька зім'ятих купюр і підморгнув їй, потім схопив фаріетос на руки і поніс геть із цієї брудної кімнатки. Вона зручніше влаштувалася в кільці його рук і заплющила очі – сил йти не було. Думати про двійника з дзеркала також не хотілось.