Глава 11.1

Ланон нервово поглядала на годинник – Бран запізнювався. Навколо хостелу, в якому вона знімала кімнату з ліжком за тридцять доларів, ходили засмаглі хлопці з серфами в руках, манірно сміялись до них дівчата в міні, які приїхали штурмувати Голлівуд. Фаріетос ковзала по них знудженим поглядом і дивувалася, як багато навколо пустих тіл. Ці люди впевнені, що талановиті, більшість з них мріє зніматися в кіно або вийти на подіум, але крім яскравої зовнішності в них немає нічого, що могло б зацікавити Музу. Сумно. Ланон помічала, що з кожним роком яскраво-зелених вогнів в людях все менше. Цікаво, з чим це пов'язано?..

Але вона не встигла дійти якогось висновку, бо здивовано завмерла, побачивши, що до неї йде Бран – у шкіряній куртці, з шипами й металевими ланцюгами, та у рваних джинсах, він здавався звичайним бандитом з бідного кварталу. Обрана нею на цей вечір ніжно-рожева сукня з рюшами й гіпюровим мереживом здалася Ланон ляльково-недоречною.

— Я так розумію, мені доведеться переодягнутися? — уточнила вона, коли він, підвівши брови, оглянув її оцінювально і залишився незадоволений.

— Поспішай, ми запізнюємося. Летиція не любить чекати.

Ланон мовчки встала з лавки, на якій чекала Дану Ші, і пішла в номер. Нервово пересмикнувши плечима, зачинила за собою двері й виглянула у вікно, відкривши жалюзі. Бран похмуро застиг біля кущів помаранчево-синіх стреліцій, чиї квіти здавалися яскравими екзотичними пташками. Його обличчя, кутасте, з тонкими губами та гострим носом, з високими вилицями й надбрівними дугами, знову здалося фаріетос ніби висіченим з каменю. Ланон розуміла, що він небезпечний, але чомусь з ним їй було легко і спокійно. Сьогодні вона вперше сміялася, вперше не боялася озирнутися за спину, вперше могла говорити те, що заманеться, і не боятися осуду.

Вона відійшла від вікна і подивилася на своє відображення, потім скинула сукню. Волосся зав'язала у хвіст на потилиці, одягла вузькі сині джинси й бежеві чобітки, майку в тон до них, прихопила бірюзову куртку на блискавці.

Коли Ланон вийшла з мотелю, то з невдоволенням звернула увагу на «харлей», що стояв біля узбіччя – мабуть, він і буде засобом їх пересування. Фаріетос звикла до автомобілів і побоювалася мотоциклів.

— Будеш? – Бран притягнув їй флягу. – Справжній карибський ром.

— Не п'ю, — відповіла вона, скривившись. — І тобі не раджу.

— Як знаєш...

Величезний мотоцикл, схожий на сталевого птаха, виблискував сріблястими боками в сизуватій напівтемряві, що опустилася на бруківку Санта-Моніки. Океанський бриз ковзнув Ланон по горлу, і вона на мить засумнівалася в тому, що з цим бродягою Дану варто кудись їхати. Чи безпечно це? Бран плеснув її долонею трохи нижче спини й цинічно кинув:

— Я своїх не ображаю.

— З яких це пір я «твоя»? — огризнулася Ланон, підходячи до мотоцикла. Провела рукою по керму — здалося, що це величезний металевий звір задрімав на узбіччі.

— У тебе невроз, крихітко, — констатував він і осідлав свого залізного коня. — Але немає такої конячки, яку неможливо об'їздити! Якщо я захочу тебе – я тебе отримаю.

– Немає такого ковбоя, якого не можна викинути з сідла, – ковзнула вона поглядом по його обличчю – з презирством в інистому погляді. Мустанг загудів, а Дану Ші поплескав по сидінню позаду себе, запрошуючи сісти.

Ланон перевела погляд на дорогу, що стрічкою тікала до пагорбів, – давно розвалені тимчасові латки на асфальті завжди вражали її, не так давно вона пошкодила підвіску на своїй машині, хоча їздила тільки головними вулицями. Місто контрастів.

Зітхнувши, фаріетос перекинула ногу через сидіння і не без вагань обхопила Брана руками, відчувши під долонями твердий накачаний прес. Серце пропустило удар і тут же забилося переляканою пташкою. Ланон подумала про те, що Дану спеціально зняв ручку, за яку міг би триматися пасажир. Фаріетос не бачила, як він криво посміхнувся в ніч, коли «харлей» помчав по алеї.

«Мрійник чи розпусник – хто ж він насправді?» — блискавкою промайнуло в голові Ланон. Повз проносився неоновий потік вогнів. Швидкість, напружені нерви й збудженість, чоловік з небезпечним поглядом хижака — все це змішалося в вогняний коктейль і обпалювало фаріетос розпеченим залізом.

Мотоцикл мчав бульварами Санта-Моніки, прямуючи в бік Лос-Анджелеса. Там – море вогнів і сердець, що б'ються в такт з прибоєм. Там сценаристи й актори ховаються у тіні знака «Hollywood», там серфери вишукують найкращу хвилю в Малібу, там ідеалісти, сповнені вселенським оптимізмом, приєднуються до черги в голлівудському кафе Pink's в очікуванні ідеального хот-дога «чилі» – адже тільки там готують справжню американську їжу, як думають туристи...

Ланна полюбила Ел-Ей, як скорочено називали місцеві Місто Ангелів, — цю метушливу суміш культур, спільнот і кухонь, де першокласні ресторани сусідять з deli — закладами для бідняків, фермерські ринки — з фешенебельними торговими центрами, а пальми панують над дорогами, які з висоти здаються сірими кам'яними річками.

Лос-Анджелес... на перший погляд — поверхневий, самозакоханий і егоїстичний. Коли мотоцикл летів по серпантину, Ланон на мить здалося, що вона ширяє над гігантським селом — нескінченні маленькі будиночки, що притулилися серед пагорбів, переливалися бурштиново-золотими вогнями. Місто було схоже на гігантську ковдру, зшиту з різних клаптиків — величезне, випещене, яскраве… М'яке неонове світло нічного мегаполіса вабило і притягувало.