Глава 9.1

Глава 9

Вітальня сяяла чистотою і свіжістю, в повітрі розносився солодкий аромат зрізаних в саду троянд. Кілька букетів — непристойно величезних — стояли в підлогових вазах, а на підлозі лежав новенький бежевий килим. Старий, забризканий кров’ю, викинули.

Ланон, Ешлі та Емма мовчки сиділи біля каміна — похолодало, а в будинку не було опалення, адже в Каліфорнії майже завжди тепло. Але іноді, як сьогодні, погода різко змінюється, і жінки накидають на плечі хутра, а в будинках розпалюють каміни.

Вогняними метеликами розсипалися іскри, танцюючи в повітрі свій неприборканий танець, тихо тріщали соснові поліна, а вишневий сік був єдиним, що пили в цьому будинку після вчорашньої шаленої гулянки.

Ланон боролася з Шалом, який намагався затьмарити її розум, Ешлі ярився, коли лишень допускав думку про те, що фаріетос могла зв’язатися з лордом Опівночі — зрадником і вбивцею. І хоч її батько теж не був ідеальним і наробив чимало помилок, ніхто не мав права проливати королівську кров — адже це кинуло чарівний світ у ще більший хаос і братовбивчу війну за владу. У підсумку зараз на троні сидів лорд Ночі Жахіть, володар підземних доріг, що ведуть у світ смертних. Не найгірший вибір. Не тиран і не самодур, і це добре...

А Емма давилася соком і мріяла про келих вина, але чудово розуміла, що пити при Ланон не можна.

Різкий дзвінок у двері змусив здригнутися всіх, і на обличчях відбилося — хто це прийшов? Гостей в цьому будинку не чекали.

— Я відкрию, — сказав Ешлі й підвівся. Через пару хвилин він зайшов до кімнати, пропустивши вперед високу кістляву жінку. Бліда, з яскравим рудим волоссям, зібраним у пучок на потилиці, у брючному костюмі фісташкового кольору, вона здавалася тінню іншого світу — було видно, що колись вона була дуже красивою, і образ тієї юної фаріетос ще відбивався в полум’ї її очей.

— Мамо? — радісно скрикнула Ланон і кинулася до неї. — Чому ти не попередила, що приїдеш? А як це ти вирішила зважитись на таку подорож? Ти ж не любиш залишати Пагорби...

— Ти що, не пам’ятаєш нашу останню зустріч? — спокійно запитала Карен і відсунулася, вислизнувши з обіймів дочки. Її тон був холодним, обличчя — суворим і застиглим, немов вона переживала якесь горе.

— Ти про що? — Ланон знову опустилася в крісло. Їй стало страшно.

— Про твою останню подорож до Пагорбів.

Ешлі швидко сказав:

— Їй стерли пам’ять, або це наслідки прокляття лорда Опівночі — ми точно не знаємо, що там сталося. Леді Карен, ви не розповісте нам?

— Що тут робить людина? Ланон, ти завела домашнього улюбленця? — зневажливо стиснула губи Карен і велично опустилася на край дивана. Вона сиділа, вирівнявши спину, — по-королівськи зарозуміла, відсторонена.

— Ко-о-ого? — ображено простягнула Емма, і їй ще сильніше захотілося випити.

— Тихіше! Еммо, замовкни! Я потім тобі все поясню! — шикнула на неї Ланон, а потім повернулася до матері. — Я б попросила тебе не називати так мою подругу. Вона не вихованець. Вона мій друг.

— Друг? — розсміялася Карен, але сміх цей був фальшивий, нещирий. — З яких пір ти дружиш з їжею?

— Вона не їжа! — підхопилась фаріетос, а Емма гнівно блиснула очима.

— Я не буду нічого обговорювати при… смертній! — заблищали осінньою гіркотою очі Карен, і вона демонстративно відвернулася від Емми. Та ледь не задихнулася від обурення.

Емма і так відчувала себе неповноцінною поруч з безсмертними, і зайве нагадування про це викликало в ній лють і злість.

— Тоді можеш забиратися з цього дому! — відрізала фаріетос і, закинувши ногу за ногу, натягнуто посміхнулася подрузі, немов кажучи — не бійся, я тебе не кину. Від цього покровительського ставлення Емма і справді відчула себе домашньою тваринкою.

— Ось яка твоя вдячність! — ощирилася Карен. — За те, що виростила тебе, як рідну! Ти вважаєш… дружбу з… з вихованцем… важливішою за мою турботу і любов! Так, кілька днів тому у світі Мрій ти показала свою сутність!

— Ми бачилися? — нахилилася вперед Ланон, одразу забувши про розбіжності. — Розкажи  тоді, що сталося, і хто такий цей Райан для мене? Навіщо він писав мені, благаючи про допомогу?

— Добре, — раптово здалася королева, — я розповім. Я розповім тобі все! — в її голосі почулися істеричні нотки, і Ешлі при цих її словах стурбовано поглянув на Ланон — обличчя фаріетос було блідим, немов вона передчувала дуже погані новини.

— Може, чаю? — Вовк м’яко посміхнувся Карен. — Розмова, я так розумію, буде довгою.

Королева прихильно кивнула.

— Дитинко, ось хто був би ідеальним чоловіком, — довірливо посміхнулася вона дочці. Але тут же маска байдужості знову лягла на її обличчя — адже Ланон лише презирливо стиснула губи. Ось так завжди — дівчинка ніколи не зважала на неї.

Коли Ешлі повернувся з тацею, на якій диміли порцелянові чашки з жасминовим чаєм, Карен оглянула його худорляву постать. Розпатлане русяве волосся, відросле до плечей і зараз зібране у хвіст на потилиці, сірі як грозове небо очі, гострі вилиці й тонкі губи — чому він не подобається Ланон? Краєм ока Карен помітила, як дивиться на вовка смертна, приймаючи з його рук чашку. Невже Ешлі сплутався з людиною?