Глава 5.1

Каліфорнія зустріла Ешлі Спаркса, Магістра Світлих, жовтим смогом і вигорілим блідо-синім небом. Тонкі стовбури чахлих пальм, широкі проспекти, пісок з пустелі, дівчата в коротких шортах і нахабні велосипедисти — перевертню ніколи не подобався Лос-Анджелес. Але останнім часом його Ланон стала занадто замкнутою і байдужою. І хоч вона сказала йому тоді, в лікарні, що потребує його... це виглядало так, ніби їй просто потрібен друг і захисник.

Звичайно, причин байдужості Ланон могло бути багато, і одна з них — фаріетос Ешлі просто набридає. Можливо, у неї тут з’явилися нові цікаві іграшки, або навіть новий коханець. Від останнього припущення Ешлі мимоволі стиснув руки на кермі свого «мустанга» і різко загальмував, залишивши на асфальті темні смуги від шин. Опустив голову на схрещені руки й прикусив губу, намагаючись вгамувати злість, — не вистачало обернутися на вовка посеред Беверлі-Гіллз — сонячного, квітучого світу, в якому, здавалося, немає місця таким, як він.

Ешлі важко ковтнув і втягнув кігті, обмацав язиком зуби — все нормально, ікол немає. Можна їхати далі. Озирнувшись на двох струнких довгоногих блондинок у розкльошених спідничках, він розгублено подумав, чому він вибрав саме фаріетос? Знаючи, що шляху назад не буде. Знаючи, що діти місяця можуть полюбити лише раз. Раз — і назавжди. І останню тисячу років вовк присвятив добровільному служінню своїй богині — жорстокій, підступній і мінливій, як погода в цьому чортовому штаті, який Ешлі починав ненавидіти.

 «Мустанг» зупинився посеред вулиці. Вовк навіть не потрудився припаркуватися. Він висунувся з вікна, з подивом дивлячись на напівзруйновані вежі, оповиті мережею плюща, і хмари над ними — і це посеред звичайної вулиці з білосніжними особняками, прихованими за живоплотами й кованими парканами.

Ешлі вискочив з машини, озираючись по сторонах, намагаючись зрозуміти — чи бачить ще хтось те, що бачить він. Але люди йшли по тротуарах, не звертаючи уваги на готичний замок, ніби його тут не було. Значить, це лише ілюзія, оптичний обман. Ешлі облизав пересохлі губи і розстебнув комір сорочки — йому стало нічим дихати. Чорт, знову витівки Ланон! Та що ж з нею відбувається?.. Невже фаріетос все ще не відійшла після тієї аварії, в яку потрапила Емма? Ланон довго звинувачувала себе, хоча подруга злилася на неї. Ешлі погано знав Емму, бачив її всього пару раз, але сподівався, що почуття, які виникли в серці Ланон, зможуть розбити кам’яний кокон байдужості, в якому перебувала фаріетос більше тисячі років.

Західна частина Лос-Анджелеса давно стала самостійним містечком, що приховує за високими броньованими парканами особняки й брудну білизну голлівудських зірок і сильних світу цього. Магічні цифри 90210 мріяв би бачити на вхідних листах не один смертний. Але Ешлі був далекий від усієї цієї мішури — він пам’ятав мальовничі пагорби задовго до того, як їх схили забудували фешенебельними віллами, до того, як тут розбили парки та алеї, до того, як з усього світу сюди почали звозити екзотичні рослини. Волку стало смішно, адже навіть символ цього фальшивого наскрізь містечка — вогненно-помаранчева стреліція — була привезена звідкись.

Ешлі із зітханням подивився на туман, що огорнув будинок фаріетос. Фіолетові та білі гілочки гіацинта здавалися недоречними на тлі воріт — величезних, кованих, вкритих інієм.

У Ланон явно поганий настрій, подумав вовк, згадавши, на що вона колись перетворила палац одного з венеціанських дожів. Прикрашений фресками, складений з рожевого мармуру з витонченими колонами й арками, він в один не дуже прекрасний день зник, а на його місці здивований правитель і його придворні виявили звичайний сільський брох, складений з каменів, зарослих мохом. Оточений заростями терну, він був так само недоречний у Венеції, як цей замок — тут.

Ешлі ще раз озирнувся по сторонах, перш ніж взятися за вигнуту ручку дверей, виконану у вигляді голови змії. Табличка з написом Rodeo Drive захиталася на вітрі.

З серфом у засмаглих руках повз пройшов хлопець — у строкатих шортах-бермудах, з товстим золотим ланцюгом на грудях. Помітивши, що блідий чоловік з відрослим нижче плечей світлим волоссям пильно дивиться на нього, пришвидшив крок, скоса кинувши здивований погляд. На іншому боці вулиці жінка в широкополому солом’яному капелюсі байдуже стояла біля чорного автомобіля, на когось чекаючи. 

Ілюзію у вигляді замку і грозових хмар над ним бачив тільки Ешлі. Глянцевий блиск особняків, що оточували морок, створений Ланон, здавався недоречно-гротескним.

Ешлі зітхнув і відчинив ворота. Ступивши на піщану доріжку, оточену чахлими гілками обсипаних рожевих кущів, він здригнувся, дивлячись на темне небо, в якому кружляли рвані тіні, схожі на зграю ворон. Ворота зі скрипом зачинилися, і морок антрацитовим плащем впав на широкі плечі вовка, поглинаючи його свідомість, запросивши пройти туманними стежками у світ мрій та ілюзій. На мить здалося, що він зараз в Пагорбах, настільки реальними були стіни — обсипані, переплетені батогами плюща. Поки Ешлі йшов до дверей, навколо нього кружляли туманні мари, породжені розумом фаріетос — дівчата зі сплутаним волоссям в залитих кров’ю сукнях, мрійливі менестрелі минулого, висушені нею в незапам’ятні часи... Ешлі намагався не звертати на них уваги й впевнено йшов далі — до сходів.  Відчинив двері та м’яко ступив у напівтемряву камінної зали — в мороці не було коридору чи холу, лише потріскані сходи тонули в сизому диму, ведучи кудись нагору. Рвані гардини на високих вікнах тремтіли під поривами вітру, а посеред зали, у величезному кріслі, сиділа Ланон, і її зелене волосся сплутаною сіткою огортало її тендітну фігурку.