Глава 4.2

Наступного ранку втомлена і недоспана Ланон сиділа над остиглою кавою в приймальні лікарні, коли там з’явився Ешлі.

— Що ти тут робиш? — Вона випустила стаканчик з кавою і кинулася до нього. — Хоча яка різниця? Ти — тут, і це найголовніше.

— Я приїхав відразу, як тільки дізнався. Як твоя Емма? Що кажуть лікарі?

— Житиме, — посміхнулася фаріетос. — Еш, ти коли-небудь чув про те, що сукуби можуть щось відчувати до… людей? Ну, щось таке незрозуміле і хвилююче… переживати за них, боятися втратити… Ти зустрічав таке?

— Нічого собі новини! — присвиснув Світлий. — Темна фея прив’язалася до людини?

— Здається, так… Вона чомусь стала дорога мені, Еш. І я з острахом думаю про те, що можу втратити її. Але ось що я подумала… якщо я можу щось відчувати, то…

— То може бути таке, що ти нарешті відповіси на мої почуття? — закінчив за неї Ешлі, але без надії, він давно змирився, що фаріетос не кохає його, та і його любов з часом перетворилась на щось інше, він так само захоплювався її красою, але більше як чимось, чим можна милуватись здаля, не наближаючись.

— Ми повинні знайти мою прийомну матір! — випалила Ланон. — Вона знає більше, ніж розповідала мені!

— Чорт забирай, але для цього нам доведеться… — тепер замовк він.

— Нам доведеться вирушити до Мрій, — холодно сказала сукуба. — Так, не найприємніша подорож.

— Коли ти була там востаннє? — запитав Ешлі.

— Сто років тому, — безтурботно відповіла вона. — Гаразд, подумаємо про це пізніше. А зараз ходімо до Емми.

— Ти повинна розповісти їй., — Ешлі з жалем дивився на вкрите синцями обличчя Емми через невелике віконце у дверях. Вона лежала в палаті в оточенні букетів лілій, і її шкіра здавалася такою ж білою, як простирадла і наволочка.

— І що я їй скажу? — скептично підняла брову Ланон, і її темно-червоні губи вигнулися в кривій посмішці. — Привіт, дорога, як ти себе почуваєш? А знаєш, твоя найкраща подруга і агентка — сукуб! О, нічого страшного, ти не повинна мене боятися, я ніколи не дозволю собі образити тебе, і ми можемо далі жити в нашому затишному будинку серед олеандрів, камелій і пальм. Тільки іноді я вбиваю чоловіків — чуєш, тільки чоловіків! — тому будь спокійна за своє життя... Головне, не приводь додому своїх хлопців, а то раптом я зголоднію!..

— Ти перебільшуєш.

— Ні, я реально дивлюся на речі. Я небезпечна і непередбачувана. Вчора мені сподобався смак її крові, а завтра я її вб’ю? — на вузькому витонченому обличчі Ланон виразно проступали страх і відчай. Темна склала руки на грудях і притулилася чолом до стіни. — Я боюся образити її, розумієш?

— Але ти навчилась контролювати себе. — Магістр Світлих різко повернув її до себе обличчям і змусив підняти голову. У зеленому погляді фаріетос застигла туга. Платинові локони в безладі розкидалися по плечах, а на шиї дико пульсувала жилка.

— Згадай того нещасного француза, — прошепотіла вона. — Я висушила його і навіть не пам’ятаю цього! Вона людина, Ешлі, звичайна людина, і їй не місце поруч з бездушним створінням.

— Ти не бездушна! А вона… вона допоможе тобі, я відчуваю це.

— Але ти ж її зовсім не знаєш…

Ланон знову подивилася на мирно сплячу Емму, схожу на тендітну зламану квітку. Її світле волосся здавалося соломою, а бліді пересохлі губи були ледь відкриті, і час від часу вона здригалася, судорожно хапаючи ними повітря, немов їй не було чим дихати. Лікарі сказали, що пошкоджено легеню, і наслідки цієї аварії ще довго позначатимуться на її самопочутті та стані, але вона буде жити. Ланон відчувала себе винною в усьому — якби вона не гралася з Гарсією, який так подобався її подрузі, нічого цього б не сталося.

— Ти ні в чому не винна, — повторив Ешлі м’яко. — Ти не монстр, не чудовисько. Ти така, яка ти є. Ти не винна, що живеш чужими емоціями. Той випадок з французьким актором, попередній з музикантом... були безглуздою випадковістю, адже до цього майже сто років ти себе контролювала… і я обіцяю — ми обов’язково з’ясуємо, що тоді сталося.

— Ешлі, скажи, ти завжди будеш поруч? — у голосі Ланон пролунали вимогливі нотки. Вона завжди була егоїстичною і не приховувала цього. — Ти потрібен мені, Еш. Ти єдиний, хто може стримати в мені це зло, що рветься назовні.

— Вже не єдиний, — відгукнувся він, обіймаючи її. Поклав голову на плече Ланон і легко поцілував її в щоку. — Тепер у тебе є Емма. І разом ми впораємося. Вона буде з тобою тоді, коли мені доведеться їхати. Але ти повинна розповісти їй правду. А я поки що піду до вартових і скористаюся їхньою бібліотекою — може, у стародавніх сувоях знайду щось про ці дивацтва, які з тобою кояться.

— Напевно, ти правий, — важко ковтнула Ланон. — Я розповім їй все. Але не зараз. Нехай спочатку одужає.

— Ходімо до неї, здається, вона прокинулася.

Ешлі взяв фаріетос за руку, і вони з усмішками переступили поріг. Емма, піднявшись на ліктях, радісно дивилася на них.

— Мішель, люба, — назвала вона Ланон її людським ім’ям, — пробач мені...

— Це я повинна просити у тебе вибачення, — фаріетос відчула, що хоче плакати. Але не може. Чорт, вона не плакала сотні років!.. А як хотілося впасти на груди подруги й полегшити страждання сльозами… Але не дано. Вона бездушна. Вона вмістилище Темряви. І з цим потрібно змиритися.