Глава 3.4

Пряний аромат азалій, задушлива каліфорнійська ніч, яскраві маски на зарозумілих обличчях тих, хто вважає себе богами нового світу... І вона серед них — прадавня суккуба, народжена осінньої ночі, та, яка бачила кінець багатьох королівств і зневажає всіх тих, хто зараз так пильно розглядає її, намагаючись знайти хоч найменший недолік. Але тут вона — Мішель Жено, найкраща в Європі агентка, яка вміє «запалювати зірокки». Залишилося довести це Голлівуду.

Солодко-гіркий ледь вловний запах проплив зовсім поруч. Темна фея принюхалася, прикривши очі. Так, це те, що вона шукала в блиску розрядженого натовпу з силіконовими тілами й випаленим фарбою волоссям. Несправжні, зібрані з шматочків — немов ляльки, немов манекени на вітрині. Долина ляльок — ось як ще називають Голлівуд... Але ось той чоловік, що пройшов повз у смокінгу від кутюр і начищених чорних туфлях — ще не зіпсований цвіллю слави, не зламаний спокусами й владою грошей. Невже в цьому картонному світі є ще справжні люди? Люди, які не носять маску хмільних награних веселощів і задоволення життям? Люди, здатні щиро радіти? Люди, чий дар — мерехтливий зелений вогник в грудях — ще горить і не оповитий мережею інтриг і підлості?

Змійкою Мішель прослизнула в бік юнака, який стояв біля вікна з високим келихом у руках. Незадоволено примружилася, коли зрозуміла, що він п’є шампанське, — алкоголь зіпсує його кров! Але тут же хижа посмішка викривила вишневі губи фаріетос — а хто сказав, що вона спробує на смак талант цього хлопчика саме сьогодні? Передчуття вирувало в її крові, передчуття новизни й пристрасті — те, чого потребувала Безодня, з якої були виткані Темні Ші. І темрява затуманила зелень очей Мішель, коли вона простягнула руку до юнака, — всього один дотик, і чари Музи, що дарує натхнення, загоряться в його морському погляді. І він буде належати їй, як належали раніше менестрелі Середньовіччя.

— Мадам Жено, — поцілував він тильну сторону її долоні й посміхнувся, показуючи білі зуби. —  Я багато чув про вас. Дозвольте представитися — Александер Вайт. Письменник і сценарист. Як вам цей зоопарк? — Він обвів рукою натовп, і насмішка хмільним блиском спалахнула в його погляді — нудьгуючому байронівському погляді вічного мрійника.

Деякий час Мішель мовчала, вдаючи, що оглядає зал, а сама кидала косі погляди на Александера. Він дійсно відрізнявся від більшості присутніх на банкеті, і в першу чергу — своєю щирістю. Мало хто готовий показати своє справжнє обличчя, і вона була захоплена своєю знахідкою.

— Знаєте, містере Вайт, а ви не хотіли б переробити сценарій «Афродіти»? — Мішель взяла його під лікоть, відводячи в темряву, що спалахувала білосніжними суцвіттями гортензій. — Моїй протеже запропонували роль у новому фільмі, але сценарій не відображає всієї чарівності книги, він покликаний показати повію стародавнього світу. А я б хотіла побачити на екрані богиню.

— Емма Санді, блискуча і незрівнянна, — посміхнувся він, зупинившись біля мармурової балюстради. Притулився до неї. — А чи не застара вона для Афродіти?

— Повірте, кращої богині Голлівуд не знайде, а в мене нюх на зірок.

— Я наслухався. Прийміть мої співчуття — ваш музикант, забув його ім’я...

— Неважливо, — різко обірвала його Мішель, згадавши Жоффруа. — Я б не хотіла турбувати пам’ять померлих.

— Вибачте, — збентежено пробурмотів він, — я був нетактовний.

Фаріетос повернулася до Александера — примарний вогник у його грудях, який могла бачити тільки вона, розпалювався все яскравіше. У травневу зелень вплелися золоті нитки пристрасті — він був зачарований Мішель. Темрява простягнула до неї щупальця, обплітаючи прадавню душу Темної Ші сіткою, в яку ось-ось потрапить метелик-письменник.

— То ви згодні попрацювати в моїй команді?

— А хто продюсер, і яка студія знімає фільм? — відчувалося, що Александер у своїй стихії.

— Марк Беркович — з ним ви домовитеся, він від цього сценарію, який нам запропонували сестри Райнер, не в захваті. А студія, яка купила права на фільм, — «Коламбіа».

Безодня плескалася в очах Темної, і голод ставав все сильнішим — він скрутив її нутрощі, і вона, відчуваючи, що ось-ось впаде, схопилася за Александера.

— З вами все гаразд? — з тривогою запитав він і завмер — шкіра Мішель позеленіла, і по ній зазміїлися смарагдово-сині візерунки, вони витонченим татуюванням оповили її обличчя, окільцювали шию і спустилися завитками в виріз сукні. Випалені дірки замість очей і запалі щоки, червоні губи й зелені нігті — гострі, як кинджали, небезпечні, як бритва... Він хотів закричати — але не зміг. Хотів вирватися — але її хватка була сильнішою. Хотів закрити очі — але повіки немов здерев’яніли.

— Не бійся мене, — прошипіла Ші й облизнула губи роздвоєним язиком. Маска мадам Жено злетіла з неї, розбиваючись на сотні осколків.

— Що тут відбувається? Що з ним? — почувся за спиною дзвінкий голос Емми Санді, і фаріетос злякано завмерла — звісно, їй не хотілося показувати актрисі свою сутність. Та й темрява вже зникла штормовою хвилею, і обличчя Ші знову стало витончено-вишуканим обличчям Мішель Жено — блідим, із зеленими мигдалеподібними очима. Згадався Париж, згадалося вбивство на березі Сени, і вже не страх викриття палав у крові. А страх перед Темною істотою, що живе всередині Мішель Жено. Істотою, яка володіє нею…

— Забудь, що бачив, — прошепотіла вона, в очах спалахнули золотисті іскри, і зачарований сценарист слабо кивнув.