Проза. Спогади

Спогади

Пам’ятаю дитинство років з чотирьох. Я тоді була малою бурею, яка не знала спокою. Поки мама з татом копали картоплю, я збирала все, що під руку попадалося, і тягнула це до рота. Пирій був справжньою загадкою смаку. Жувала я його з таким захопленням, ніби це було найцінніше відкриття у світі. А мурашки, змочені в цукрі, хрумтіли на зубах — і я так сміялась від цього дивного кисло-солодкого поєднання, що мама, дивлячись на мене, просто зітхала і хитала головою.

Конюшина — ще один секретний скарб. Її пелюстки я збирала цілими жменьками, і кожен листочок здавався маленьким подарунком від природи. Зелені яблука і абрикоси рвала із дерева і тягнула відразу до рота. Іноді всередині них ховалися крихітні непрохані гості. Здавалося, що я їм цукерки з кислинкою — це навіть краще, ніж звичайний десерт. Пробувала на смак абсолютно все. Зараз навіть дивуюся, як я тоді вижила.
Вмиватися росою – справжня магія. Крапелька холодної роси, що впала на обличчя, здавалося, пробуджувала не тільки тіло, а й якусь невидиму частину душі. А дощ? Він не просто падав із неба — він запрошував мене на танець, і я танцювала, ніби ніхто не дивиться, хоча всі дивилися, і це тільки додавало азарту.
Калюжі були замість басейну, а жаби —замість іграшок, хоча й постійно втікали. Коли я їх ловила, забувала про все навколо, тільки сміялась і відчувала себе частиною чогось набагато більшого, ніж дитячі пустощі. Ще ловила коників, ящірок, жучків...загалом все, що ворушилося. Повертаючись додому вся у бруді, з мокрим волоссям і зі щасливим серцем, я була схожа на чортеня. 
Одного разу в дворі зловила вужа, довго купала його в тазику, поливаючи зверху маминим шампунем. Потім закутала його в татовий рушник. Ми з ним ще довго грілися на сонечку, аж раптом повз пробіг їжачок, і я помчала за ним вслід, забувши про вужа. Поколола руки, гралася з їжачком аж до вечора. Ввечері залізла до сусідської  собаки в будку, спробувала на смак їжу в її мисці, прийшла втомлена, подряпана, і з блохами. Мама сердилася, але не довго. Тато мовчки дивився так, ніби я з іншої планети. Відмили, нагодували, полікували. Ось таке воно, дитинство — шалене, безтурботне і справжнє.
30.06.2025