Проза. Втомлена душа

Втомлена душа

- Привіт, Марго! Не спиш?
- Звісно ні, якраз сиджу і з нетерпінням чекаю твого дзвінка!
- А якщо серйозно?
- Дашуня, не хвилюйся! Я вже хвилин двадцять на кухні, репетирую сніданок.
- Ой, то до  сніданку ще ж далеко... і як це – «репетирую»?
- Хом'ячу все, що бачу. Будеш оладку зі сметаною? Ще гаряча.

- О третій годині ночі?! Це ж зайві калорії, вони  відкладуться на боках. Я такого собі не дозволяю.
- Калорії - це чудово!.. Вони додають енергії. Зараз трішки зайнята, книгу дописую, зовсім вільного часу на творчість не залишається. А ти чому набрала, вирішила мене життю повчити чи сумно стало?.. - з невдоволенням буркнула Марго, розуміючи, що її подруга знов дзвонить через якусь дрібницю.
- Та-а-а, розумієш...ми з чоловіком посварилися. Я купила йому торт на день народження, а він набурчав, що не такий взяла. А потім - скандал.
- То з'їж торт і лягай спати.
- Ти з мене знущаєшся?
- Ні, цілком серйозно. Нема торта - нема проблеми.
А він собі нехай сам купить, який схоче. І не хвилюйся через дрібницю. Ну, посварилися. З ким не буває?
- А що гостям скажу? Це ж його друзі.
- Якщо вони до вас приходять тільки для того, щоб нажертись, то співчуваю. Гнати їх мітлою. Не переживай ти так. Іди їж торт. А я теж піду, в мене ще купа справ. Надобранок!...
Марго попрощалась з подругою, взяла ноутбук і продовжила писати книгу.
Через декілька хвилин знову подзвонили. На екрані  телефону вона прочитала: «Мумія».  Дівчина сердито буркнула щось собі під ніс і взяла слухавку.
- Ку-ку! Ну, що в тебе цього разу?

- Привіт! Я перебрала вчора і притягла якогось хлопця додому. Він зараз на кухні, торохкоче моїм посудом, варить собі каву. Мене це бісить, що робити?
- Алінко, ти вже не маленька. Якщо приволочила його додому, то сама й розбирайся. Я тут при чому?
- Будь ласка-ласка-ласочка...допоможи.
- Що тут думати?! Вижени його, якщо вже так бісить.
- Дякую! Марго, ти найкраща подруга. Добраніч!
- Угу, розкажеш потім чим все закінчилося, напишу про тебе оповідання.
- Навіть не думай!!!
- Всі так спочатку говорять, а потім ще й просять, щоб про них хоча б віршик склали. Бувай!
Марго вимкнула телефон, щоб більше ніхто не відволікав від роботи. Можливо до весни цього року вона таки зможе дописати свою третю книгу. 

Жила на світі Мумія,
Прозвали її так.
Дружила з нею колись я.
Ну-у, був такий косяк.

В усьому сумнівалася, 
І мейк, немов у ляльки,
Чомусь не посміхалася.
А шкіра - ніби з тальку.

Втомлені очі голубі

І губи, як малина,
Як глянеш, то не по собі.
Така вона, Аліна.

***
- Чому ти така? В тебе нема ніколи часу, весь час десь бігаєш. А як бачимось, то в тебе купа справ, доки все зробиш, то вже додому їхати пора. Навряд чи мене полюбиш такого, нікому не потрібен глухий каліка, та ще й без руки. Але я тебе люблю! Нічого не можу вдіяти з цими почуттями. - з сумом говорив Сергій. - В тебе всі закохуються, і летять, наче метелики на вогонь, щоб зігрітися, не розуміючи, що це тепло їх може спопелити.
- Розумію. Мені подруга говорила, що я схожа на зірку в небі, сяю десь там далеко, але ніхто дотягнутися не може. А якби були близько, то відчули б її тепло, але все не так просто. В моєму серці інший. Ти для мене не більше, ніж друг і я щиро бажаю тобі щастя. Якщо хочеш - зникну з твого життя, можливо, так буде краще, - повільно промовляла дівчина, щоб Сергій встигав читати по губах.
- Не треба. Так я хоч маю можливість тебе бачити.
Раптом дівчині подзвонили. Вона швидко попрощалася з другом і побігла по справах.
Потрібно так багато всього встигнути: збігати з подружками на шопінг, щоб купити нову сукню для фотосесії, потім забрати посилки, взяти все необхідне по списку для брата і батьків, ліки для знайомих, замовити нові вхідні двері в татовий будинок, а ще ж в супермаркет забігти, обов'язково набрати побільше всього смачненького. Вдома теж відпочивати ніколи, бо купа справ. Та й необхідно залишити хоч трішки часу на творчість. Тепер зрозуміло, чому вона нічого не встигає.

***
Ввечері, зручно вмостившись в ліжку, дівчина нарешті подзвонила коханому. Вони довго розмовляли по відеозв'язку, розповідали про те, як провели день, як сумують одне за одним. Швидше б вже зустрітися, обійнятися і завжди бути разом.
Так і заснула змучена з телефоном в руці. Нехай поспить, хоч вночі трішки відпочине.
А завтра буде новий день, знову доведеться розгрібати купу справ.
3.01.2025