Проза. Їжа для лінивих

Їжа для лінивих

Часто люди, коли чують, що я дуже люблю яблука, то видають таку фразу: «Ну, правильно! Фрукти - їжа для лінивих. Це ж не картопля, копати не треба. Самі виросли, готових назбирала, наїлася.. і все.»
На жаль, вони не розуміють, що за деревами теж потрібен догляд. І тут «танців з бубном» бува навіть більше, ніж з грядками. Навесні дерева обрізали, обробили від всіляких шкідників. Коли квітнуть сади, переживаєш, щоб не померзло. Помітила ще одну закономірність, чим далі від села, тим менше бджілок..а це означає – потрібно чимось смачним покропити яблуні, щоб їх приманити. Коли цьогоріч на яблунях з’явилась довгоочікувана зав’язь, таки влупили заморозки. Добре, що померзло не все. Влітку плоди теж обприскувати треба від різних хвороб і шкідників. І це ще не все. Бац, засуха! Дощів на горизонті не передбачається, половина яблук обсипалась. Ну ок, може виростуть ті, що залишились... 
Кінець серпня, починають достигати червонобокі,  ароматні, хрумкі яблучка. Пташки теж зацінили, прилітають дзьобають, кажуть : «Дякуємо, дійсно смачно!»  Вирішила, обірвати в ящики і зберігати в погребі. Так і зробила. Через тиждень пішла глянути чи достигли вже мої яблука, і взяти заодно з десяток на оладки. Заходжу, дивлюсь, а вони зверху надгризені. Мабуть, миші вирішили, що то їм господарі накрили святкову поляну. Забрали ящики і переставили під шиферний навіс, мовляв, тут ніхто не з’їсть. 
Та авжеж!!! В яблуках завелись оси, прям дірки попроїдали. Що ж це за напасть така! Мені ж так нічого не залишиться. Помила яблука, почала різати шматочками. П’янкий аромат розлився на увесь двір. Осам явно не сподобалося...що це за неподобство, їхні смаколики відбирають?! Почали кружляти навколо мене, нахабно сідати на каструлю. А мені теж дуже не подобається, коли їдять мої запаси на зиму. Довелося ще й мухобійку пустити в хід. В нерівному бою полягло смугастих близько двох жмень..

Десь через дві години все було готово - яблука розфасовані по пакетиках, а щоб менше місця займали, то з половини зварила пюре і розлила по невеликих лоточках. Так, як цукру не вживаю, то варіант із повидлом відразу відпав.
Ввечері запаси акуратно складала в морозилку з думками: «Тут вже точно ніхто не з’їсть.»
Через погодні умови в середині  вересня в нас зникло світло .. На третю добу довелося діставати яблука.  Здогадайтеся, що тепер в мене щодня на сніданок, обід і вечерю? Правильно! Оце сиджу, їм яблучне пюре і плачу. Треба починати садити картоплю, як всі нормальні люди.
18.09.2024