Проза. Варто чи ні?

Варто чи ні?

1.
Колись давно, в одному маленькому містечку жив багатій на ім'я Іван. Він мав все, що собі тільки побажав: великий будинок, дорогі машини та крамницю, де продавався найкращий товар. Однак, Іван був дуже жорстокий та злобний. Він думав тільки про своє багатство та нехтував потребами інших людей.

Одного разу,  коли Іван виходив зі своєї крамниці, то зустрів жебрака, який попросив у нього гроші на хліб. Іван зневажливо поглянув на чоловіка та образив його, кажучи, що такі голодранці взагалі не повинні жити. Жебрак щось буркнув під ніс та пішов геть.
З тих пір в Івана почались великі проблеми. Партнери по бізнесу його підставили, кинувши на велику суму грошей.
Покупці помічали, що останнім часом товари стали гіршими та значно дорожчими, а обслуговування стало зовсім поганим. Згодом довелося Іванові взагалі все продати, бо наче б то товар в його магазинах був крадений, а справа дійшла до суду.

З часом, Іван взяв кредит і відкрив новий магазин в сусідньому місті, але і там швидко почав втрачати клієнтів, а згодом і зовсім заліз в борги. Не маючи нікого, з ким би міг поділитися своїми проблемами,  чоловік пішов в бар і напився. Виходячи з приміщення, ледь тримаючись на ногах він навіть не встиг далеко відійти, як його відразу пограбували місцеві гопники, ще й чимось важким по голові стукнули.

***
Оклигавши в лікарні, Іван не міг зрозуміти, що зробив не так. Все ж було чудово, бізнес процвітав, клієнтів обкрадав, конкурентів прибрав, гроші лилися рікою, жінки любили. Куди це все зникло вмить?!  Невже той жебрак наклав якесь прокляття?  Вирішив Іван, що відтепер почне жити по-іншому, буде щедрим та доброзичливим. Можливо, хоч так життя налагодиться.

2.
Ще навіть сонце не зійшло, а Іван вже порався по господарству. За останні 2 роки багато змінилося. Життя в селі здавалося таким неймовірним. Чоловік допомагав усім хто просив. Вчора увесь день сусідові перекривав дах на сараї, а сьогодні маленькому хлопчикові лагодив велосипед. Ввечері прийшла баба Христя, щоб Іван їй допоміг скосити траву біля будинку. Чоловік з радістю погодився. Всі в селі його знали, і здавалося, поважали.  Та не всім була до вподоби така самовідданість Івана. Адже своїми діями він відібрав заробіток у багатьох, особливо у місцевих п'яничок. Їх тепер ніхто не наймав на роботу, не було де випити і поїсти, бо ніхто не хотів платити тим волоцюгам. Іван міг зробити все задарма і люди почали цим користуватись.

***
Одного вечора, добряче напрацювавшись на грядці  в чергового хитрого дідуся, Іван прийшов додому. Раптом в очах потемніло. Він втратив свідомість. Зранку біля будинку вже зібралась черга з односельчан, які ніяк не могли домовитися до кого ж першого чоловік піде працювати. Відчинилися двері, блідий і замучений Іван тихо мовив:
- Сьогодні не можу працювати! Мені б до лікаря!
- Як це так? В мене трава не скошена! Чим я своїх кізочок годуватиму?!. А ти ж обіцяв! Безсовісний!!! - мовила баба Маруся.
- А мені обіцяв, що полагодиш паркан! Я, що тепер, маю ще один день чекати? Ти давай, не прикидайся. Збирайся. Щоб через півгодини був у мене. Ти бач, що надумав - людей дурити, - невдоволено бурчав сусід Грицько.
Біля будинку здійнявся такий галас, що було чути на все село. Жінки сипали прокльонами, чоловіки казали, що виженуть Івана з села. Від того галасу в чоловіка  ще дужче паморочилось в голові, боліло у грудях, що й не сила було дихати, серце билося все повільніше і нарешті взагалі зупинилося. Остання думка: "»Хочеш дарувати добро? Люди покажуть своїми вчинками, що не варто!»
Іван впав. Дядько Петро почав його трясти, кричав, щоб той не прикидався, працювати все одно доведеться, та все було марно. Люди продовжували далі кричати і нікому не було діла до покійника. Десь через півгодини, коли вони врешті зрозуміли, що Іван мертвий, всі сумні розійшлися по домівках, займатися своїми справами. Сусідка подзвонила в швидку, але рятувати чоловіка вже не було сенсу.

3.
- Тут тобі нічого не загрожує! Можеш робити все, що забажаєш! - сказав чоловік у білому одязі.
- Ти хто такий? Куди всі поділися?.. Де я?  - перелякано крикнув Іван.
- Я - Ангел. Не лякайся! Все гаразд. Просто ти помер. Пригадуєш?
- Я не хочу вмирати. В мене ще купа роботи не зроблена.
- На землі ти нікому не був потрібен. Залишайся в раю! Поглянь навколо!... Якщо хочеш, я можу провести тобі екскурсію, розповім, як тут все влаштовано.
- Я...я... навіть не знаю. - розгубився Іван, а потім трохи подумавши спитав чому не зміг догодити людям? Як би я не жив, що б не робив - все не так.
- Який же ти дивний. Відповідь зовсім проста. Це ж люди. Догодити їм неможливо, та й не варто. 

Потрібно було займатися власним життям, ще коли в тебе був бізнес. Зустрівши того жебрака, ти сам себе накрутив, з тих пір і почалися проблеми. Почуття провини переслідувало тебе скрізь. 
Якщо щось зробив чи не зробив - не жалкуй. Це пройдений етап...Не засмучуйся! Матимеш ще багато шансів спробувати налагодити стосунки з людьми.
- Дякую, Ангеле, що розтлумачив. Буде тепер мені над чим подумати.
- Твоє місце в раю! Не хвилюйся, з часом, ти все згадаєш. Хочеш, я покажу тобі як виглядає пекло? Там набагато веселіше, заодно подивишся як живуть твої друзі.
- О, це вже щось цікаве! 
- От і чудово! Ти також Ангел, тому розправляй крила і полетіли!.. Не відставай!
21.03.2023