Проза. Казка про тарганів

Казка про тарганів

Були собі дід та баба. І завели вони собі тарганів, щоб життя стало веселіше. Дід – чорних, якихось породистих...А бабі – сестра з Києва в торбі привезла звичайних. Почали вони їх годувати всілякими смаколиками, навіть спеціальний корм купували. За рік виросли таргани великі-превеликі, такі, що можна у воза запрягати.
От, одного разу вирішив дід зорати грядку... Запріг двох тарганів - і за годину робота була вже зроблена. 
- Хм, а це непогана ідея. Бабо, давай наші таргани будуть завжди працювати. Роботи в селі он купа, а сил вже немає. 
- Ти, діду , своїх можеш ганяти скільки хочеш, а моїх не чіпай. Бо, як побачу, буде тобі непереливки...
- Та добре – добре, стара. Не кричи так, я зрозумів.

…

Не послухав дід бабу. Запріг всіх тарганів і нумо весь день їх ганяти. А так, як бабині таргани були менші і слабші, то на вечір обидва й здохли. Засумував дід, сів на пеньочку та й плаче. Аж раптом з під пенька вилізло зелене жабеня та й говорить людським голосом:
- Що в тебе сталося, старий. Невже вмер хтось?
- Так, жінку свою не послухав, тепер біда мені...- та й розповів дід все, як було.
- Не журися. Віддай мені живих тарганів, а я взамін начаклую тобі двох коней вороних. І шубу для твоєї баби.
Діватися нікуди. Погодився.
Баба, як побачила коней, шубу, та ще й скриньку із золотими монетами – то зраділа. Ой діду, це ми тепер заживемо. 

...

І справді за рік розбагатіли старі. Купили козу, курей, поросят. Відремонтували старенький будинок. Щонеділі тепер їздили кіньми в місто на базар. 
Спитаєте ви: «А навіщо бабі шуба?» 
- «Та, щоб ходити в ній і влітку і взимку по селу,  подруг бісити!»
Таргани – то насправді діти чарівника, що з’явився перед  дідом у вигляді жабеняти... 
Їх прокляла зла відьма і вони мали мучитися вічно. Але батько їх знайшов,  доньки вмерли на жаль, та хоч синів зміг врятувати.
17.05.2024