Проза. Клара

Клара
(розповідь на основі реальних подій)

- Раз, два, три… Ого! Ні, це не мікроби, не віруси, а комахи – невгамовні маленькі друзі. Вони завжди прагнуть пригод і веселощів, особливо, коли людей немає вдома.
Якось ввечері, коли я була вдома, комахи зібралися на кухні. Влаштували вони змагання: хто швидше проповзе по підлозі, хто вище пролетить над столом. Це було неймовірне видовище… Вони перевершили усі мої очікування.
Після виснажливих змагань комахи вирішили підкріпитися. Вони з’їли маленьку крихту хліба, крапельку меду, і підлили водички з крану в свої маленькі келихи. Я уважно спостерігала, щоб нічого не пропустити. Це була така дивна і смачна вечеря!
Коли комахи досхочу наїлись, то вирішили влаштувати чаювання. Але чашка була занадто велика і, щоб напитися чаю, доведеться хоча б трохи залізти всередину. Вирішити, хто повинен йти перший, було важко. Довго радившись і не дійшовши згоди, комахи всі відразу полізли в чашку. Там було зовсім мало місця, тому вони почали штовхатися, попáдали в чай і почали крутитись там, як в барабані.
Я не могла стриматися і почала сміятися, дивлячись на цю витівку. Добре, що вони не образилися. Я провела надзвичайно веселу ніч, ділячи кухню з тими невгамовними комахами, і весь час сміялася над їхніми чудернацькими забавами. 
Вранці приїхав син в гості, привіз смаколиків. От я і поділилася новиною про те, що тепер маю нових друзів-комах. Син чомусь засмутився і привіз мене сюди. Ось така дивина, лікарю! Знаю, що важко повірити в те, що розповідаю, але клянусь – це було насправді. Хоча вже давно живу сама, та я ще при здоровому глузді! Сподіваюсь, що Ви мені вірите, – закінчила свою розповідь бабця Клара.
- Авжеж, вірю. Медсестра Вас проведе до палати, полежите в нас трішки, поп’єте вітамінки, відпочинете. Не хвилюйтеся! Все буде добре! – Спокійно мовив психіатр, роблячи якісь записи в своєму блокноті. 

***
– Петре Васильовичу, що з моєю мамою? Вона з’їхала з глузду?.. – голосно запитав Андрій, заходячи в кабінет до лікаря.
– Молодий чоловіче, а як часто Ви спілкуєтеся зі своєю матусею? 
– Ну-у-у, я до неї приїжджаю раз на півроку. Телефоную дуже рідко, бо часу не вистачає. А, яке це має відношення до маминого стану?
– Вона самотня жінка, поговорити нема з ким, от через це психіка… – не встиг договорити лікар.
– Тобто, Ви хочете сказати, якщо я більше приділятиму їй уваги, то все налагодиться?! – схвильовано мовив Андрій.
– Цілком ймовірно, що так. Але полежати хоча б тиждень в стаціонарі Кларі Олексіївні все ж доведеться. Можете провідувати її хоч щодня. Це буде лише на користь. А зараз, вибачте, треба йти, інші пацієнти чекають. 
– Дякую, лікарю!. Я обов’язково якось на днях провідаю маму.

***
Хотілося, щоб все закінчилося, як в казці «…і жили вони довго та щасливо», але…
Пройшов тиждень… другий. Кларі Олексіївні ставало дедалі гірше. Спочатку комахи, просто розмовляли і розважали її, а потім почали кусати. Кусали боляче, тому вона намагалась їх скинути з себе, билася головою, верещала і потім виснажена падала без свідомості на підлогу. Згодом старенька не могла навіть заснути без ліків, адже їй ввижалися кошмари про те, що комахи заполонили увесь світ. Бабця зовсім з’їхала з глузду, перестала відрізняти реальність від своїх фантазій, кричала на уявну велетенську міль, яка нібито сидить у неї на ліжку, кидалася на медперсонал, вважаючи їх мухами та жуками, розповідала, що Петро Васильович насправді гігантський павук і скоро всіх з’їсть.
Через півроку бідолашна бабця Клара померла. За цей час син ні разу так і не провідав матір. Ось такі реалії життя!
25.03.2023