Проза. На краю прірви

На краю прірви
(розповідь на реальних подіях)

- Торі, прокидайся! Кохана, запізнишся на роботу!
- Ой, Котику, не хочу я сьогодні нікуди йти, мене вже нудить від тієї праці. Може тобі час теж кудись влаштуватися?!  - спросоння буркнула дівчина.
- А як же навчання?.. - розгублено відповів Ігор.
- Якщо тобі 18 і ти молодший за мене на 16 років, то це не означає, що я маю годувати нас обох. Я ж не твоя матуся! А ще мені здається, що ти скоро станеш батьком.
- Ти не впевнена чи вагітна? Чи вважаєш, що я занадто молодий, щоб забезпечувати сім'ю?
- Котику, не ображайся, але ми навіть не одружені, тому я сама буду вирішувати залишити дитину чи ні.
- Ну, якщо так.... Сьогодні їдемо знайомитися з моїми батьками і обіцяю... найближчим часом я роботу знайду. Моя дружина не буде працювати.
- А ти нічого не забув?
- Ааа... точно. Торі, я тебе дуже кохаю, всім серцем і хочу, щоби ми одружилися! Ти згодна?
- Ні. Знайдеш роботу, житло... Тоді пропонуй щось. А  з твоїми батьками мені навіть цікаво познайомитися. Все - я в душ...а потім збиратись на роботу, - з цими словами Торі показала язика, хутко вистрибнула з ліжка і побігла до ванної кімнати.
Приблизно через годину дівчина вже виходила з дому. Не зважаючи, що надворі тільки був початок березня, вже пригрівало сонце. Торі в задумі сіла на мотоцикл і неквапливо виїхала з двору. Сама вона родом з Харкова, а приїхала працювати масажисткою в невелике містечко Переяслав. Чому обрала саме це місто, і досі загадка. Але тут дівчина почувалася якось по-особливому, ніби вдома. А з початком війни ще й батьки Торі були змушені переїхати. До неї не захотіли. Оселилися в Черкасах, адже там легше працевлаштуватися. Дівчина часто приїжджала до батьків в гості. Щоразу прогулюючись вулицями, милувалась вечірнім містом.
Одного разу не обійшлося й без пригод, її збив з ніг молодий хлопець, який кудись дуже поспішав. Звісно, потім він вибачався, допоміг підвестися, навіть запросив на каву, щоб загладити провину. Ось так і почалась історія кохання Ігоря й Торі.

***

- Я боюсь заходити. Може іншим разом? - відповіла перелякано Торі, стоячи біля дверей квартири.
- Не хвилюйся, Кохана. Ти обов'язково сподобаєшся  моїй мамі. Вона хоча й не рідна мені, але дуже добра. Ви подружитесь. В батька звісно, характер не цукор, але я думаю він схвалить мій вибір. Все буде добре. Я з тобою. Ходімо! Нас чекають.
Хлопець натиснув на дзвінок. Двері квартири відчинилися...

***
Наступного ранку Торі почувалася зовсім розбитою, тому подзвонила подрузі і попросила приїхати…

- Марго, мені нема сенсу жити. Вчора та-а-а-ке було, що й ворогу не побажаєш. 
- Ану, не кисни... Раз вже я в тебе, то розповідай, що сталося. Спробую допомогти чим зможу.
- Батько Ігоря, Влад - це мій колишній. Ми жили разом. Мені тоді ледь виповнилося 18, як я від нього завагітніла. Влад наче озвірів від такої новини, сказав, що дитина не його, обізвав повією, декілька разів навіть вдарив.
Було дуже боляче розуміти, що чоловік, якого я так кохала, виявився негідником. Ми в той же день розійшлися. Я покинула навчання в Черкасах і поїхала до батьків. Загалом...дитина так і не народилась. На п'ятому місяці вагітності в мене стався викидень. Жити зовсім не хотілося. Добре, що подруга Лєра провідувала, витягувала на прогулянки, в ресторан, по магазинах... Ми з нею тоді дуже зблизились і через деякий час спробували пожити разом. Нам обом сподобалось. Кохатися з нею - це було щось неймовірне.
В житті все поступово налагодилось, я про Влада навіть забула. Це ж треба було через стільки років закохатися в його сина! Наче інших чоловіків більш нема. 
- Я думала, таке тільки у фільмах буває, - з цікавістю промовила Марго. - А що ж вчора сталося?
- Ігорю подзвонила бабуся, щоб якісь ліки привіз, то він поїхав. Влад сказав дружині, що мене підвезе додому. Це жахіття якесь, я хочу все забути.

***
- Владе, ти куди мене тягнеш? Відпусти руку, мені боляче.
- Е-е-е, ні. Ти сама припхалася в мій дім. Терпи тепер. Та не пручайся, шльондро. В мене до тебе серйозна розмова.
Влад різко смикнув Торі за руку, що та ледь не впала, силоміць затягнув до кав'ярні і наказав сісти.
- А тепер слухай мене  уважно. Ти не будеш з моїм сином, інакше я тебе живцем закопаю. Якщо через стільки років ти вирішила таким способом мені помститися, то нічого не вийде. Я не дозволю псувати життя моєму синові. Він говорив, що ти вагітна. Ну от, зробиш аборт і котись під три чорти. 

Якщо надумаєш щось утнути, то я знайду і тебе, і всю твою рідню. Таких тварюк вбивати відразу треба, а я ще з тобою тут панькаюсь. Щоб більше не бачив тебе поряд з Ігорем. Зрозуміла? Дурепа!
- Зрозуміла. - зі сльозами на очах, мовила Торі і вискочила з кав’ярні, мов ошпарена. Добігши, до свого мотоцикла, вона сіла і різко рвонула з місця. Десь через хвилин 20, трохи оговтавшись, вирішила заїхати до знайомої. 
- Аліно, в тебе випивка є?
- І тобі привіт. Тільки дві пляшки коньяку, ще з мого дня  народження залишилися. Може, все ж таки зайдеш до квартири, я не кусаюсь.
- Не зайду. Загорни мені з собою. Потім все поясню.
- Ох, подруго, знов ти в щось вляпалася. Гаразд, то не мої справи. Ось. Тримай. Тільки вони обидві надпиті вже.
- Я не гидую, - Торі вихопила коньяк...за хвилину одна пляшка була порожньою. - Дякую Аліно. Іншу з собою візьму. Я поїхала.
-  Ти зовсім здуріла. Ану стій!
- Не чіпай мене, бо буде гірше, - крикнула Торі і вискочила з під'їзду.
Того вечора вона довго їздила по Черкасах. Думала, що робити далі і допивала потихеньку другу пляшку коньяку. Ігор точно підтримає батька, адже то рідна людина. А як же тепер вирвати із серця кохання і, що робити з дитиною?! В голові роїлося безліч питань, на які дівчина не знала відповідей. Можливо, і справді буде краще вмерти, щоб  більше не мучитися. 

В роздумах дівчина не помітила, як виїхала на зустрічну смугу і...потрапила в аварію.  Мотоцикл - вщент, а Торі -  ціла, лиш декілька синців і подряпин. Довелося їхати на таксі до Переяслава.