Проза. Сорока

Сорока
(розповідь на основі реальних подій)

1.
Вінниця. Теплий липневий ранок. Ще навіть сонце не зійшло, а в одній із квартир через відчинене вікно долинають звуки музики. Молода дівчина сидить на підвіконні, неквапливо п’є каву з коньяком і розмовляє по телефону:
– Оголошення?! Так, шукаю… Як би вам пояснити!? Модельна зовнішність не потрібна, краще натуральна краса, щоб від природи… без всіляких філерів, ботоксів та іншого… Добре. Давайте сьогодні ближче до обіду. Все обговоримо і влаштуємо пробну фотосесію… Звісно, оплата на карту… Добре. До зустрічі.
Дівчина швиденько зістрибнула з підвіконня на підлогу і почала похапцем збиратись.
Раптом пролунав дзвінок в двері. 
– Кого там ще принесло??? Тільки 5 година ранку. – голосно крикнула дівчина.
– Анно, не сердись. Це я… Алекс.
– Зараз, як вийду, як дам сковорідкою по дурній макітрі, що й дорогу до моєї квартири забудеш! Хіба в твоїй Італії не вчили манерам?

– Ти ж сама просила заїхати. То відчиниш, чи так і будемо розмовляти через двері?
– Ні, Алексе, ти мені сьогодні не згодишся. Потрібне тільки авто. Ключі залиш під дверима і котись подалі!
– Ох, Анно, з твоїм характером… всіх друзів від себе повідлякуєш. Гаразд, ключі залишаю і йду. Бувай.
– Добре, що й пішов. Щось останнім часом мене всі чоловіки почали бісити, – прошепотіла дівчина і побігла далі збиратися.

***
Дорога була далекою. Аж в Київську область. Та з відмінними навиками водіння Анна доїхала швидко. 
Ось вже й Переяслав… О, здається, знайшлось затишне місце. Те, що треба.
Через декілька хвилин Анна сиділа в кав’ярні і розмовляла по телефону. Хвилин через 20 до неї за столик підсіла світловолоса струнка дівчина.
– Доброго дня! Це Ви шукаєте модель?
– Звісно. Мене звати Анна Сорока. Я фотограф. А ви?
– Маргарита. Письменниця. Хочете і про Вас книгу напишу?
– Ой, ні. Дякую. Краще, коли про особисте життя відомих людей мало хто знає, – зніяковіла Анна. 

– То що, я підходжу чи ні? Бо в мене просто сьогодні ще купа справ.
– Хм… на вигляд нічого так. Давайте спробуємо зробити декілька фото десь на природі і подивимося, що з цього вийде.
– Добре. Домовились. Їдемо?!
– А знаєте, мені подобається ваш підхід. Відразу до справи і жодних непотрібних питань. Думаю, ми зможемо разом працювати. І давайте перейдемо краще на «ти».
За декілька хвилин дівчата вже прямували до авто, активно обговорюючи деталі майбутньої фотосесії.

***
Минуло два тижні.
– Доброго вечора, Марго. Знаєш, я тут подумала… хочу запропонувати тобі контракт. Хоч оплата буде і невелика, зате вільний графік, і я в якості особистого водія в день зйомок.
– Можна спробувати. Врешті-решт я нічого не втрачаю. Тим паче мені сподобалося фотографуватися. Можливо, ми ще й подружимось.
– Розумієш, ти мені сподобалась, як людина і взагалі… Може, спробуємо зустрічатися. В мене раніше не було досвіду з дівчатами, але я спробую дати тобі все, що захочеш.
– Анно, не треба псувати ділові відносини стосунками. Знайди краще собі іншу пару. В мене вже є коханий і зраджувати йому не збираюсь. Або взагалі тобі краще знайти нову модель.
– Ні-ні. Не треба мені інша. Я не буду підіймати тему стосунків. Ділові відносини цілком влаштують, – перелякано мовила Анна і, трішки подумавши, щоб нічого не зіпсувати, швиденько побажала гарної ночі і попрощалася.

*** 
В Анни життя видалося досить цікавим.
Десять років тому вона була заміжня. Любила чоловіка, але й ревнувала абсолютно до всіх. Часто влаштовувала скандали, допитувала щовечора, де був і з ким. Хоча насправді Віталій міг тільки з другом інколи перехилити чарчину. Після роботи відразу поспішав додому, часто дарував коханій дружині квіти, балував дорогими подарунками. 
Одного вечора Віталій так поспішав додому, що десь загубив телефон. Здавалося б, дрібниця, але вдома його чекав сюрприз.
– Кохана, я вдома! Уявляєш, десь телефон посіяв, не можу знайти, – з посмішкою на обличчі мовив Віталій.
– Що, пройдисвіте, повернувся? Не потрібно мені тут вішати локшину на вуха. Ти ще б додому привів своїх коханок!.. – розлючено кричала Анна.
– Сонечко, не треба сердитись! Ти ж знаєш, що я люблю тільки тебе. Давай краще повечеряємо, я послухаю, як у тебе день пройшов.

– Речі твої збирала. Ось бачиш валізу. Прямо на підвіконні поставила. Думаю, викинути тільки речі, чи може, й тебе разом з ними.
– Ти геть здуріла. Віддай речі! 
Віталій схопився за важку валізу, а тим часом Анна що є сили виштовхнула чоловіка з вікна. Четвертий поверх. Падати наче й не дуже високо, але, як наслідок, зламана ліва нога в двох місцях. 
Півтора місяці чоловік жив у лікарні, не бажаючи повертатись до дружини. Вона просила вибачення, говорила, що більше не буде влаштовувати істерик і взагалі зміниться. Повірив. І наступного ж дня його знову привезли до лікарні без свідомості. Анна гепнула бідолаху сковорідкою по голові і той ще декілька днів лежав без свідомості. Не сподобалось їй, що чоловік похвалився, що сусідка його пригостила смачними пиріжками з капустою. На хвилинку, тій сусідці, бабі Мані, вже майже 80 років. До кого там ревнувати?!
Прийшовши в лікарні до тями, Віталій вирішив, що більше не повернеться до своєї квартири, а може, й взагалі розлучиться, доки ще живий.
Анна щодня приходила до чоловіка, просила, щоб повернувся і він не витримав її сліз. В день виписки з лікарні головний лікар перехрестив Віталія і схвильовано додав:
– Одумайся, чоловіче! Вона ж тебе, як не вб’є, то покалічить! 
– Дякую, що підлікували. В особистому житті якось вже розберусь без вашої допомоги. Я люблю її, навіть таку неадекватну.

Приблизно через місяць Анна подала до суду на чоловіка за те, що той хотів перерізати їй горло ножем. Насправді все було зовсім не так, але жінка підкупила свідків і Віталія ледь не посадили за грати. Добре, що втрутився друг сім’ї Алекс. Щось шепнув на вухо судді і обмежились двома роками умовно і виплатою потерпілій моральної шкоди.
Розлучившись з Віталієм, Анна відібрала в нього квартиру та автомобіль і згодом змінила прізвище… на «Сорока». Вирішила, що їй воно більше пасує. 
Тільки Алекс знав, що до цього вона вже була заміжня і, розлучившись, змінювала прізвище, а згодом ім’я і рік народження. Тепер ніхто точно не дізнається, як насправді звуть цю жінку і скільки їй років. Девіз Анни Сороки: «За гроші можна купити все».