Проза. Рудий кіт

Рудий кіт

- Марино, ти сьогодні маєш приголомшливий вигляд. 
- Дякую, Олю. А ти якась замучена. Щось сталося? Ти захворіла?
- Захворіла. Не можу ні їсти, ні спати, весь час думаю про Андрія, нашого нового охоронця. Він такий...такий... прям а-а-ах... Все. Я закохалася. Цього разу надовго.
- От не починай, ти останнім часом щомісяця в когось закохуєшся. Якщо чоловік дізнається - подасть на розлучення за твої походеньки.
- Він в мене чудовий, все дозволяє... Я думаю, що Валерчик здогадується про мої походи наліво, але робить вигляд, що нічого не знає. Боїться мене втратити, тому й терпить. Мовчить. Ось, виявляється, яка дивна річ - кохання. Мене від спокійного сімейного життя аж нудить вже, таке воно сумне. 

Хочеться розваг, щоб на старість було що згадати, та й що ж тут вдієш, якщо гормони «грають».
- Олю, не сміши. Які гормони? Тобі через тиждень 45... Я на рік старша, але гормони ніколи так не «грали», як в тебе. Та й своєму чоловікові ніколи не зраджувала. Подруго, схаменись!
- Не можу. Надто солодкі вже всі ті парубки, щоб від них відмовлятись. Та й що мені ще робити? Донька відразу після школи вискочила заміж, в неї своя сім'я. От я і вирішила не витрачати дарма час та спробувати пожити в своє задоволення. Тим паче зараз так модно!
- Ай, ну тебе...роби що хочеш. Переконувати нема сенсу. Це те ж саме, що стригти порося: шерсті - нуль, а вереску багато. Пішли краще обновок купимо, поки не почали сваритись через твоє надто сучасне бачення щасливого життя.
- Оце правильно. Ходімо. Заодно зайдемо в перукарню. Хочу перефарбувати волосся в рудий колір. Андрій любить яскравих жінок, - з посмішкою промовила Оля.
- Ахахахаха.... То може вже краще налисо і татуху на лоба, щоб вже точно модно виглядати... Та жартую я, а то ще образишся. Ходімо швидше он туди, - підморгнула Марина і вказала пальцем на будівлю неподалік.
Жінки попрямували до найближчого торгового центру, що мав дивну назву «Проспект». Надворі вже був початок грудня. У повітрі кружляли сніжинки, повільно опускаючись на землю, застеляли білою пухнастою ковдрою все навколо. Не дивлячись на те, що була вже дев'ята година ранку, людей на вулиці майже не було. Лиш якийсь сумний чоловік йшов по тротуару, а відразу за ним - дівчина, сварилася з кимось по телефону. Біля кав'ярні, що знаходилась навпроти торгового центру, дрімав величезний чорний пес. На нього ніхто не звертав уваги, навіть той рудий кіт з білими лапами, який поспішав до найближчого смітника у пошуках смачного обіду.

***
Олександр замріяно крокував тротуаром.  Йому на роботу о пів на десяту, тому нема куди поспішати. Ще в запасі є хвилин 20. Зайшовши до кав'ярні,  що знаходилась в «Проспекті», він глянув на білявку, яка мила підлогу і з подивом вигукнув:
- Лано, ти чого так рано сьогодні?
- Та я хотіла тут ще раз прибрати, щоб впевнитися, що все ідеально. Ти ж знаєш, як я хвилююсь за свою кав'ярню, я в неї душу вклала, тому не хочеться, щоб через якусь дрібницю ми втратили клієнтів, - насупилась дівчина і продовжила прибирати.
- Розумію. Ти витратила купу грошей, щоб зробити з цього обдертого приміщення, справжню цукерочку.
Я тут всього лиш бариста. До речі про цукерки... Тримай. Це тобі невеличкий презент.
- Ну, Саш, навіщо? Ти ж знаєш, що я зараз на дієті і їсти солодощі не буду.
- То не біда. Бери, поки дають. Віддаси синові. Те мале чортеня все з'їсть. Гаразд, піду хутко перевдягнусь та повішу вивіску.
- Добре. Сьогодні Віка на роботу не вийде, попередила, що їде на день народження до мами, то я замість неї попрацюю годин до чотирьох. Ти сам впораєшся ввечері?
- Звісно. Не хвилюйся. Ввечері сам поприбираю, кав'ярню зачиню, тобі подзвоню, щоб відзвітувати.
- Ой, дякую! Що б я без тебе робила?! - вигукнула Лана.
Олександр мовчки знизав плечима, нічого не відповівши. Він не знав, що говорити, адже в Лану був закоханий вже давно, а вона до нього ставилась як до друга. Це звісно ятрило душу, але все ж краще бути поряд з коханою в такий спосіб, ніж зовсім ніяк. В задумі чоловік сів за найближчий столик, витягнув з кишені телефон і почав щось читати. 
- Лано, в нас хоче сьогодні відсвяткувати день народження якийсь високопосадовець. Ми приймаємо його пропозицію чи як?
- Дивно, а чому саме в кав'ярні?
- Бо його коханка дуже любить каву.
- Тоді напиши йому, нехай подзвонить годин в 10. Домовимось. ... Я все прибрала. Можна відчинятись. Ти працюй, а мені ще до мами треба з'їздити, завезти ліки. 
- Ок. Не хвилюйся. Їдь. -  Саша сумним поглядом провів дівчину до дверей, а потім хутко підвівся і додав, - Я працював би тут і безкоштовно, адже я тебе люблю всім серцем.
Але дівчина не чула цих слів і вже швиденько бігла через дорогу. Аж раптом... Авто на шаленій швидкості пролетіло, мов ураган. Лана лежала на дорозі і не рухалася. Перехожі щось кричали і бігли на допомогу. Хтось викликав швидку, яка, здається, їхала до потерпілої цілу вічність. Саша спитав до якої лікарні повезуть Лану і розумів, що з нею поїхати не зможе, треба заробляти кошти на лікування. Вдень - робота, до вечора треба організувати день народження для коханки депутата, а ще ж малого Вовчика забрати з дитячого садка. Доведеться зачинитися на годинку-півтори. 

***
Валерій Олексійович приїхав зі своєю кицею Аліною рівно о дев'ятій вечора. Оглянув прискіпливо приміщення і "  дав добро"   проводити святкування. Дівчина покликала на день народження своїх найкращих подруг Марину і Олю. Загалом все проходило чудово. Гостей було небагато, близько 15. Інколи малий Вовчик (п'ятирічний син Лани, якого було ні з ким залишити) бігав між столиками і заважав гостям,  та на нього ніхто не сварився, всі були надто п'яні. Олександр бігав так, ніби його вжалила оса, періодично витираючи піт з лоба, сорочка вже давно прилипла до спини, ноги стали важкими, ніби до них прив'язали каменюки. Приблизно опівночі іменинниця разом з подругами вирішила поїхати в сауну. Решта теж були не проти, тому почали збиратись. Оля, яка увесь вечір чіплялися до Олександра, залишила йому щедрі чайові і номер телефону. Жінка була так зайнята симпатичним офіціантом, що не помічала, що відбувається в неї під носом. Ким був зайнятий її чоловік увесь час!? Правильно… Аліною. Валерій спочатку танцював зі своєю кицею (так він її лагідно називав), потім відверто почав лізти до неї під спідницю, і згодом ці двоє кудись зникли на півгодини. А повернувшись, поводилися так, ніби їм байдуже на оточуючих.
Нарешті гості розійшлися і можна було трохи перепочити. Вовчик заснув прямо в залі на м'якому дивані в кутку. Саша сів поряд. Все тіло аж боліло, повіки ставали важчими, і чоловіка все ж здолав сон. Увесь цей час рудий кіт сидів на підвіконні і уважно спостерігав за тим, що відбувалося в кав'ярні.